Тема 10.2

20 Февраль 2014 →

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ПРАВА

ЗАТВЕРДЖЕНО

Декан юридичного факультету

________________ А.М.Куліш

«___» ____________ 2012 р.

Навчальна дисципліна

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА РОБОТА НА ПІДПРИЄМСТВІ

ЛЕКЦІЯ № 10.2

Тема: Правова регламентація перевезення вантажів

Розробив:

викладач кафедри права

Горевий В.І.

Суми - 2012

Тема 10.2. Правова регламентація перевезення вантажів

План

10.2. 1. Загальні положення

10.2. 2. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

10.2. 3. Договір перевезення вантажу

10.2. 4. Відповідальність за порушення договору перевезення вантажу

10.2. 1Загальні положення

Перевезення вантажів здійснюють транспортом (від латинського Ігапзроііаге — переносити, переміщувати, перевозити). Поняття «транспорт» знайшло своє закріплення в Законі України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт».

Згідно зі ст. 1 цього Закону, транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва.

Перевезення вантажів та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами. Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних із відправленням і отриманням вантажів, надається експедиторськими організаціями в порядку, встановленому законодавством.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних замовлень і договорів на перевезення вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту.

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту і зв'язку України, органи місцевого самоуправління та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Основними засобами державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють перевезення вантажів, є ліцензування, сертифікація і стандартизація, регулювання цін і тарифів.

Залежно від фізичних властей транспортного засобу, за допомогою якого здійснюється переміщення вантажів у просторі (залізниці, автомобільні дороги, водні шляхи, повітряні шляхи, трубопроводи), транспорт поділяють на: вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Залежно від сфери перевезень у суспільному виробництві транспорт поділяється на: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий; залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про транспорт», вони разом із шляхами сполучення загального користування утворюють єдину транспортну систему України (див. схему).

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Єдина транспортна система України

Схема. Єдина транспортна система України

10.2. 2 Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Перевезення вантажів поділяється на:

а)внутрішні перевезення — перевезення вантажів у внутрішньому сполученні між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні;

б)міжнародні перевезення. Міжнародні перевезення здійснюються у прямому міжнародному сполученні та в непрямому міжнародному сполученні.

Класифікація перевезень здійснюється також залежно від кількості видів транспорту. Розрізняють місцеві перевезення, у прямому сполученні і прямі змішані перевезення. Місцевими називають перевезення, в яких бере участь один вид транспорту і в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці.

У прямому сполученні перевезення вантажу здійснюється одним транспортним засобом без перевантаження на інший; у прямому змішаному сполученні — кількома видами транспорту за одним транспортним документом.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легко-займистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин) визначаються міжнародними договорами, Господарським кодексом України, законами України, транспортними кодексами, транспортними статутами, правилами перевезень вантажів та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Особливості правового статусу вантажного перевізника залежать від виду транспорту.

Правовий статус перевізника автомобільним вантажним транспортом визначений Законом України від 5 квітня 2001 року «Про автомобільний транспорт». Згідно зі ст. 59 цього Закону, вантажним перевізником є суб'єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування, що використовується ним на законних підставах. Вантажні перевізники на внутрішніх перевезеннях здійснюють також комплекс допоміжних операцій.

Правила внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Автомобільні транспортні засоби, що використовуються для надання послуг з перевезення вантажів, повинні мати ліцензійну картку.

Правовий статус перевізника залізничним вантажним транспортом визначений Законом України від 4 липня 1996 року «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року, «Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом», затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 8 червня 2001 року № 85/363.

Вантажним перевізником залізничним транспортом є залізниця. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт», залізниця є статутним територіально-галузевим об'єднанням, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у певному регіоні транспортної мережі. На сьогоднішній день встановлено шість регіонів транспортної мережі, в яких здійснюють свою діяльність залізниці: Південна, Південно-Західна, Львівська, Донецька, Одеська, Придніпровська.

Особливості правового статусу перевізника морським вантажним транспортом визначені Кодексом торговельного мореплавства України. Морським та водним перевізником є судновласник. Судновласником, відповідно до сг. 20 Кодексу торговельного мореплавства, є юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах.

Правовий статус перевізника авіаційним вантажним транспортом — повітряного перевізника визначається Повітряним кодексом України.

Згідно зі ст. 59 Повітряного кодексу України, повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Особливості правового статусу перевізника трубопровідним транспортом визначається Законом України «Про трубопровідний транспорт» та іншими нормативними актами України. Трубопровідний транспорт поділяється на два види: магістральні трубопроводи та промислові.

Магістральний трубопровід — технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

Промислові трубопроводи — це всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні системи.

10.2. 3 Договір перевезення вантажу

Господарські зобов'язання з перевезень виникають з договору. Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зобов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюються, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законами України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 року, «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року, «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року.

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким перевізник і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору, певні права та обов'язки має третя особа — вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів окремими видами транспорту.

Договір перевезення є оплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського кодексу України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які виконуються перевізником на вимогу володільця вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються за домовленістю.

Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.

Тариф — це грошове відображення вартості надання послуги на вантажні перевезення, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.

Збір — сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транспортуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані перевізником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні надень видачі перевізного документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).

Фрахт — винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу. Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України, фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час.

Провізна плата — це плата за перевезення вантажу за договором. Плата за договором перевезення (провізна плата) сплачується вантажовідправником на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розірвання договору перевезення.

Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

Договір перевезення є реальним. На підставі ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. В деяких випадках договір перевезення вантажу може бути консенсуаль- ним (наприклад, договір каботажного морського перевезення, довгострокові договори перевезення і т. ін.). Таким чином, зобов'язання перевізника, у більшості випадків, виникають з моменту передачі йому вантажу.

Договір перевезення є строковим. В договірних відносинах з перевезення вантажів необхідно відрізняти такі види строків: строк дії договору, строк перевезення, строки виконання окремих зобов'язань, які пов'язані з перевезенням вантажів. Договори перевезень за строкам їх дії поділяються на разові та довгострокові. Так, за ч. З ст. 307 Господарського кодексу України (ст. 914 ЦК України) вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних упродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — подавати до перевезення вантажі в погодженому сторонами обсязі.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори (ч.4 статті 307 Господарського кодексу України): довгостроковий — на залізничному і морському транспорті; навігаційний — на річковому транспорті (внутрішньому флоті). Особливості укладення довгострокових договорів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Причому від перевізних документів (документів, що підтверджують укладення договору перевезення і передачі вантажу) необхідно відрізняти транспортні документи, які складаються на підставі перевізних документів щодо вантажу. Це такі документи, як дорожній лист, маніфест, дорожня відомість тощо.

Дорожній лист — це документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу. Маніфест являє собою перелік коносаментів. Маніфест (реєстр) — це товаросупровідний документ, у якому заявлено всі міжнародні експрес-відправ- лення, що містяться в цьому вантажі, та який може виступати в ролі єдиного транспортного документа при перевезенні консолідованих міжнародних експрес-відправлень під митним контролем з митниці відправлення до митниці призначення.

Особливості укладення договорів, а також складання перевізних документів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами , правилами перевезень.

При перевезеннях повітряним транспортом використовується авіаційна вантажна накладна. Авіаційна вантажна накладна (або транспортна накладна) — це документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (в разі застосування), який є свідченням укладення договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому.

При перевезеннях автомобільним транспортом використовується товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При перевезеннях залізничним транспортом основним перевізним документом є накладна. Згідно зі статтями 6, 23, 24 Статуту залізниць України, наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 «Про затвердження правил оформлення перевізних документів», накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

При перевезеннях вантажним внутрішнім флотом (водним транспортом) основним перевізним документом також є накладна. Згідно з п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР, вантажовідправник зобов'язаний одночасно з передачею вантажу надати перевізнику накладну. Накладна підписується вантажовідправником. Вона супроводжує вантаж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем. На підставі накладної порт або причал відправлення складає дорожню відомість, яка також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається в перевізника. Для посвідчення приймання вантажу до перевезення вантажовідправнику видається квитанція. Дата приймання вантажу до перевезення посвідчується календарним штемпелем порту або причалу відправлення на накладній, квитанції та дорожній відомості.

При перевезеннях морським вантажним транспортом коносамент є одним із основних інструментів в правочинах, пов'язаних з використанням морських суден. Він використовується як у трамповому (при укладенні договору фрахтування на рейс), так і в лінійному судноплавстві. В трамповому судноплавстві коносамент, виданий згідно з чартером, передусім виконує роль розписки в прийнятті вантажу до перевезення, а також є доказом укладення і виконання договору перевезення вантажу морем. У лінійному судноплавстві, крім вказаного, коносамент виконує ще одну важливу функцію: він є вантажорозпорядчим документом. Коносаменте письмовим документом, який видається капітаном судна або агентом перевізника. Він встановлює факт навантаження на борт судна, а також підтверджує зобов'язання перевізника перевезти вантаж у порт призначення і видати його відповідній особі. Коносамент уособлює і «замінює» собою вантаж, що дає змогу його держателю розпоряджатися вантажем. Зокрема, цією властивістю коносамент відрізняється від квитанції (розписки) в прийманні вантажу. За сферою свого застосування (трампове чи лінійне судноплавство) коносаменти поділяються на чартерні і лінійні; по значущості в комерційному обороті — на «чисті» або з обумовленнями; залежно від умов прийняття вантажу до перевезення — бортові і не бортові; за умовами передачі вантажу вантажоодержувачу — іменні, ордерні, на пред'явника.

Перевізник, згідно із ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства України, може видати не коносамент, а інший документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення.

Істотними умовами договору перевезення вантажу є:

найменування вантажу;

фізична характеристика вантажу: його маса, вага, кількість місць, тара, упаковка, особливі властивості;

умови перевезення: пункт призначення, строк доставки, найменування вантажоодержувача, провізна плата.

Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Згідно зі ст. 310 Господарського кодексу України, перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Таке повідомлення фактично, як правило, здійснює не сам перевізник, а на підставі транспортних кодексів, статутів, правил перевезень вантажів — агенти перевізника, роль яких виконують автовокзали, причали, порти, залізнодорожні вокзали, аеропорти тощо. Агенти перевізника здебільшого є самостійними суб'єктами господарювання — юридичними особами і діють на підставі договору з перевізником.

Згідно з п. 42. Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу PCP, порти і причали здійснюють операції по прийманню, навантаженню, розвантаженню, короткотерміновому зберіганню і видачі вантажів, в тому числі вантажів в контейнерах.

У повітряних перевезеннях таку функцію виконують аеропорти. Згідно зі ст. 48 Повітряного кодексу України, за своїм призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні.

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається не витребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.

10.2. 4Відповідальність за порушення договору перевезення вантажу

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що їх звичайно ставлять в певних умовах.

Перевізник, вантажовідправник несуть відповідальність, яка може виражатися у відшкодуванні збитків та (або) оплаті штрафних санкцій.

Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. Згідно з п. 1. ст. 313 Господарського кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Цей строк встановлюється залежно від таких чинників: швидкості руху транспортного засобу, маршруту, графіка руху, характеристики вантажу, існуючих нормативних обмежень щодо швидкості перевезень окремих вантажів тощо. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про транспорт», для визначення строків перевезення напідприємствах транспорту, що безпосередньо беруть участь у перевезеннях, встановлюється єдиний звітно-обліковий час — київський.

Прострочення строку доставки вантажу є підставою господарсько- правової відповідальності перевізника. Згідно з п. 2 ст. 313 Господарського кодексу України, перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Таким чином, ст. 113 закріпила презумпцію вини перевізника і покладає на нього обов'язок доказування її відсутності.

Переліки підстав, які виключають вину перевізника в прострочці доставки вантажу, визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Так, наприклад, п. 116 Статуту залізниць України закріплює, що залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Згідно з ч. З ст. 313 Господарського кодексу України, за прострочення доставки вантажів до перевізника застосовуються штрафні санкції (штрафи), розміри яких визначаються відповідно до закону.

Стаття 23 Закону України «Про залізничний транспорт» містить відсильну норму. Перевізник несе відповідальність за дотримання терміну доставки вантажу в межах, визначених Статутом залізниць України. Стаття 116 Статуту залізниць України визначає такі розміри штрафів, які залізниця сплачує за прострочення доставки вантажів (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини):

10 відсотків провізної плати — за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати — за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати — за прострочення на чотири і більше діб.

Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення. Частина 4 ст. 313 Господарського кодексу України встановлює правило, що збитки за втрату, нестачу або пошкодження вантажу стягуються понад штрафні санкції за прострочення доставки вантажу за умови, що така втрата, нестача або пошкодження вантажу є у причинно-наслідковому зв'язку з простроченням перевезення. При цьому необхідно враховувати, що ст. 232 Господарського кодексу допускає закріплювати в договорі обов'язок відшкодування збитків повною мірою понад штрафні санкції і за порушення інших зобов'язань.

Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу. Господарський кодекс України передбачає три види негативних наслідків — втрату, нестачу, пошкодження вантажу. При цьому під втратою вантажу слід розуміти як фізичне знищення вантажу, так і невидачу його вантажоодержувачу протягом установлених законодавством термінів. Так, згідно з п. 117 Статуту залізниць України, вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу останнього протягом ЗО діб з моменту закінчення терміну доставки, а в разі перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає в разі:

втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу тільки при наявності його вини. За загальним правилом, обов'язок доказування відсутності вини покладається на перевізника. Але у транспортних кодексах , статутах передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Так, у ст. 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Цей перелік не є вичерпним. Залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

Згідно зі ст. 114 Статуту поряд з відшкодуванням збитків, залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише в разі повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати в разі нестачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.


See also:
Учебный материал
Похожие записи
  • тест метрология 1
    ООП: 260902.65 - Конструирование швейных изделийДисциплина: Метрология, стандартизация и сертификацияГруппа: бкид-1 Дата...
  • тест Мен в МП пол 3 курс студ
    Раздел 1. Общие подходы к менеджменту. 1. Английское слово «менеджмент» употребляется, когда...
  • тест КП 3
    ТЕСТЫ ПО КОНСТИТУЦИОННОМУ ПРАВУ РФ РАЗДЕЛ 1. Основы теории конституционного права. Конституционное...

Комментарии закрыты.