Економ. аналіз теми(1,2,3,4,6,7,8)

20 Февраль 2014 →

ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1.Економічний аналіз як галузь економічної науки

2.Предмет і завдання економічного аналізу

3.Види економічного аналізу

4.Зв'язок економічного аналізу з іншими науками

5.Метод і методика економічного аналізу

6.Інформаційне забезпечення економічного аналізу

7.Принципи організації аналізу та основні етапи аналітичної роботи

Самостійне вивчення

1. Технічні прийоми економічного аналізу та їх класифікація

1. Економічний аналіз як галузь економічної науки

Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалі¬зації, підвищення ефективності їх діяльності.

Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань, пов’язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов’язань, виробничих потужностей, та об’єктивною оцінкою їх виконання.

Економічний аналіз - засіб, який сприяє управлінню підприємством. Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі відпо¬відної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і динаміку того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить необхідність втручання з метою зміни якихось параметрів у процесі, — приймається відповідне управлінське рішення. Причому аналітик може підготувати для менеджера навіть проект цього рішення.

Економічний аналіз забезпечує необхідне обґрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня виробництва та витрачання ресурсів, з одного боку, і попиту, ринкових цін та ефективності роботи — з іншого, є основою планування діяльності підприємства.

Усі виробничі та фінансові процеси, а також загальні результати діяльності підприємства повинні належно контролюватися. Це забезпечується поточним контролем з боку адміністрації підприємства за станом виконання планових завдань, організаційних заходів, вказівок тощо за допомогою аналітичного опрацювання повсякденної інформації, яка характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. Існує й інша форма контролю — наступний. Він здійснюється як ревізія фінансово-господарської діяльності роботи підприємства, як тематична перевірка з боку подат¬кової адміністрації, аудиторське обстеження. Останнє, наприклад, проводиться за дорученням наглядової ради, акціонерів, бан¬ку. І цей контроль ґрунтується на аналізі даних про роботу господарюючого суб’єкта, тобто є однією із форм аналітичного обстеження підприємства.

2. Предмет і завдання економічного аналізу

Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємств та установ. Проте наявні методи аналізу дають змогу вивчати і роботу окремих галузей, регіонів і всього господарства країни у цілому.

Об’єкти аналізу це окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу. Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо.

Розвиток економічного аналізу обумовлюється необхідністю періодичного оцінювання стану господарських процесів, загальних результатів і нових напрямів у роботі. При цьому особливий інтерес викликає вивчення всіляких виробничих недоліків, непродуктивних витрат, збитків, тобто того, з чим надалі пов’язуватиметься одне поняття — резерви. У зв’язку з цим перед економічним аналізом з самого початку були поставлені такі завдання:

1) оцінювання діяльності підприємства, його виробничих та інших підрозділів, окремих явищ і показників;

2) виявлення і визначення величини внутрішньогосподарських резервів.

3. Види економічного аналізу

Виділяють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний та попередній.

На теперішній час найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. До нього можна включити такі шість видів:

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв’яз¬ки з даним підприємством: фінансові та банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Техніко-економічний аналіз, на відміну від фінансово-економічного, є більш змістовним і різнобічним. Його також називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників у ньому значна увага приділяється вивченню даних про вико¬ристання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, тоді як методика фінансово-економічного аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний аналіз перебуває на стику статистики та економічного аналізу. Він вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і народного господарства країни в цілому. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники й обстеження. У ме-тодиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження та обробки інформації.

Порівняльний, або міжгосподарський, аналіз, як і статистико-економічний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два аналізи. Але він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтації на показники кращих підприємств у галузі він дає змогу одержати більш обґрунтовану оцінку роботи підприємства, яке аналізується. При цьому простіше і надійніше можна вишукати і резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз — відносно новий вид аналізу, і тому його методика ще не є досконалою. Предмет його вивчення в більшості випадків пов’язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід, крім традиційної виробничої інформації, потребує докладних даних щодо експлуатаційних характеристик виробів. Упровадження цього виду аналізу є доцільним у тому разі, якщо він вивчає ефективність відносно дорогої техніки з досить великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її застосування у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні його слабких або навіть зайвих функціональних можливостей. Зменшення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефек¬тивної техніки і при цьому скоротити витрати на нього. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов’язаними з відсутністю налагодженої системи збирання необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз — останній вид наступного аналізу. Системний аналіз застосовують для досліджування складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов тощо.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності, або відразу по закінченні окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу процесу виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребою в активізації економічної роботи, включенні аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправ¬ленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві результати роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу отримують в основному по каналах автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм на персональних комп’ю¬терах.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їх ефективність.

Результати прогнозного аналізу можуть бути подані як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації та автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування полі¬тики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

4.Зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами

Теоретичною основою економічного аналізу є політична економія, а загальним методом пізнання, як і для всіх інших, наук, виступає діалектика.

Економічний аналіз тісно пов'язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом, маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською справою і кредитуванням.

Особливу роль для економічного аналізу відіграють бух¬галтерський облік і статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між аналізом і статистикою, внаслідок чого методика аналізу збагатилась багатьма статистичними методами й прийомами дослідження.

В економічному аналізі знаходять широке застосування сучасні засоби обробки інформації, економіко-математичні й соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології ви¬робництва.

5. Метод і методика економічного аналізу

Метод економічного аналізу, як і метод будь-якої науки, визначається змістом й особливостями досліджуваного предмета, конкретними цілями і завданнями, що ставляться перед аналізом на певному етапі розвитку суспільства та на перспективу. Якщо предмет відповідає на запитання «Що ми вивчаємо?», то метод – «Як вивчаємо, якими способами і прийомами?».

Метод (грецьк.) – шлях дослідження, теорія, вчення.

У широкому плані під методом розуміють шляхи, способи і засоби пізнання дійсності; сукупність органічно взаємозалежних принципів та прийомів дослідження процесів, явищ у природі і суспільстві.

Метод економічного аналізу являє собою системне, комплексне вивчення, вимірювання та узагальнення впливу окремих факторів на результати діяльності підприємства шляхом оброблення системи показників плану, обліку, звітності й інших джерел інформації спеціальними прийомами з метою підвищення ефективності цієї діяльності.

Метод економічного аналізу – це спосіб пізнання і дослідження економічних явищ, що відбуваються на підприємстві, в організації, об'єднанні, галузі.

Правильно вибраний метод аналізу визначає результат дослідження діяльності підприємства, сприяє забезпеченню керівництва необхідною інформацією для прийняття оптимальних рішень щодо управління підприємством.

Метод включає науково обґрунтовану систему принципів, способів та прийомів вивчення предмета економічного аналізу.

Особливостями методу економічного аналізу є:

1) діалектичний підхід до вивчення процесів і явищ;

2) використання системи показників, що з усіх боків характеризують економічну та соціальну діяльність підприємства;

3) дослідження причин зміни показників, виявлення і встановлення взаємозв'язків між ними за допомогою різних прийомів.

У процесі проведення економічного аналізу використовуються діалектичний метод (який передбачає системний підхід до вивчення об'єктів аналізу), методи індукції й дедукції. Наприклад, при фінансово-економічному аналізі переважно застосовується дедуктивний метод: спочатку вивчаються узагальнюючі показники господарської і фінансової діяльності підприємства (рентабельність, оборотність оборотних коштів та ін.), а потім вони деталізуються, розчленовуються. У техніко-економічному аналізі більше поширення одержав метод індукції, тобто спочатку вивчаються хід господарських операцій і показники, що їх відображають, стосовно робочих місць, виробничих процесів та ланок (ступінь інтенсивного й екстенсивного використання устаткування, його технічний стан, ступінь застосування матеріальних ресурсів, трудомісткість робіт, пропускна здатність виробничих ланок тощо), а потім аналізуються узагальнюючі показники господарської діяльності підприємства шляхом синтезу.

Практичне використання методу економічного аналізу для розгляду управлінських процесів, розкриття і реалізації резервів підвищення ефективності господарювання, прийняття оптимальних рішень з управління економікою виявляється через ряд конкретних методик дослідження окремих боків господарської діяльності, або комплексний аналіз.

Методика економічного аналізу – це сукупність спеціальних прийомів вивчення соціально-економічної інформації. Вона включає також систему правил і вимог, що гарантують ефективне застосування методу.

В аналізі використовується сукупність прийомів та способів, що складають його спеціальний науковий апарат. Прийоми, застосовувані в економічному аналізі, умовно розподіляють на такі групи:

1) традиційні способи і прийоми: порівняння, середні й відносні величини, перерахунок показників, балансовий метод, групування, табличний метод, графічний метод тощо;

2) способи детермінованого факторного аналізу: прийоми елімінування (ланцюгові підстановки, індексний метод, абсолютні та відносні різниці), інтегральний метод, пропорційне ділення тощо;

3) способи стохастичного факторного аналізу: кореляційний аналіз, дисперсійний і компонентний аналіз, сучасний багатомірний факторний аналіз;

4) способи оптимізації показників: методи математичного програмування, економіко-математичні методи; теорія масового обслуговування, теорія ігор, матричні методи тощо.

6. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Глибина i результативність економічного аналізу залежать від обсягу, своєчасності та якості використовуваної інформації

Інформація — це впорядковані повідомлення про кількісний та якісний стан речей чи

явищ, сукупність даних i знань про них; - це впорядковані повідомлення про господарські процеси i явища, що відбуваються на підприємстві, сукупність певних даних i знань про них. Вона може бути виражена за допомогою цифр, букв та інших символів.

Hociї інформації поділяються на машинні i безмашинні. В с-г носії інформації надходять в основному у вигляді документів, звітів, оперативних зведень.

У економіці інформація відображає процеси i явища господарської діяльності людей, закономірності функціонування ринку i його складових елементів тощо. Для одержання, опрацювання, збереження i використання інформації витрачаються праця i матеріальні ресурси. Тому інформація має, крім споживної цінності, ще й вартість, яка повинна відшкодовуватися сторонніми її користувачами.

Аналітична інформація повинна бути якісною. Оцінюється якість за чотирма ознаками:

-повнота за умови мінімального обсягу, що свідчить про її репрезентативність;

-достовірн1сть;

-своєчасність надходження;

-можливість практичного застосування для потреб аналізу.

Інформація, яка використовується в економічному аналізі має відповідати певним вимогам. Перша — це якість, вірогідність даних, тобто їx відповідність реальному стану речей i явищ. Досягається це шляхом усунення передумов викривлень інформації, застосуванням більш досконалих систем реєстрації, методів и вимірювання та прийомів наступного контролю. Друга вимога — це повнота i різнобічність даних. 36ip якомога більшої кількості даних, однак, може створити проблему зайвої інформації. Надлишок інформації до того ж підвищує витрати на її фіксацію опрацювання i зберігання. Третя вимога — це оперативність, своєчасність i безперервність надходження даних. Інформація повинна надходити до користувача, перш ніж застаріє, інакше вона частково або повністю втрачає свою користь. Четверта вимога — це порівнюваність даних за складом, у чaci й пpocтopi. В першу чергу слід вказати на проблему порівняння вартісних показників i застосування одиниць їx вимірювання. П'ята вимога — це доступність, гласність даних. Проте не завжди можна одержати все необхідне для виконання аналітичних досліджень. I, якщо аналіз усе-таки проводиться в умовах певного браку даних, це не може не зашкодити якості роботи i висновків.

Проблеми з iнфopмaцiєю виникають не лише у разі її відсутності, перекручень, а й у зв'язку з обмеженнями щодо порядку i використання, впровадженням різного роду комерційних, службових, державних та інших таємниць. Обмеження доступу до даних підприємств i перетворення значного їх масиву в конфіденційну інформацію мають вагомі причини. В першу чергу, це перекручення даних обліку з метою ухилення від сплати податків. Це i piзні порушення законів i правил при виконанні господарських операцій, відхід комерційних структур в "тінь", оборот та відмивання брудних грошей тощо. Повертаючись до питання оперативності інформації як найважливішої її властивості, слід підкреслити, що тільки завдяки комп'ютеризації виробництва забезпечується дійсна оперативність i доступність інформації. Комп'ютерні технологи вносять також суттєві зміни у зміст i методику вирішення аналітичних завдань на підприємстві Висока швидкicть виконання розрахункових та логічних операцій дає змогу обробляти великі обсяги аналітичної інформації та дуже плідно й своєчасно використовувати її в управлінні виробництвом.

Широке застосування ПЕОМ не тільки поліпшує оперативність i доступність інформації, але й розширює перелік конкретних питань економічного аналізу, зміщує його напрям iз традиційної оцінки діяльності за минулі періоди до вивчення поточних та майбутніх ситуацій з метою сприяння розробці обґрунтованих i зважених управлінський рішень Така

7. Принципи організації аналізу та основні етапи аналітичної роботи.

Під організацією аналізу розуміють систему дій по проведенню аналізу господарської діяльності.

Принципи

1. Науковий характер – аналіз повинен базуватись на найновіших досягненнях науки з використанням науково обгрунтованих методів.

2. Обгрунтований розподіл обов’язків між окремими виконавцями – спеціалісти всіх видів служб, які мають відношення до прийнять управлінських рішень повинні аналізувати і обгрунтований розподіл дасть осягнути всі об”єкти аналізу і виключить можливість багаторазового (різними способами) проводити одні й тіж дослідження.

3. Ефективність – витрати на проведення повинні бути найменшими при оптимальній глибині аналізу і його комплексності. Для цього використовують передові методи, що полегшують працю.

4. Уніфікація – розроблення спеціальних уніфікаційних форм для аналізу.

5. Об’єктивність – дані аналізу повинні бути документально підтверджені.

6. Оперативність – швидко і чітко виконувати завдання.

7. Масові та ін. – залучення до аналізу ІТР, службовців, робітників.

ТЕМА 2. АНАЛІЗ РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО РЕСУРСІВ (8 ГОД)

1.Завдання і джерела даних аналізу

2.Аналіз складу земельного фонду, показників рівня та ефективності використання земельних угідь.

3.Аналіз галузевої структури

4.Аналіз інтенсивності виробництва

5.Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання

6.Аналіз складу, руху і структури основних засобів підприємства

7.Аналіз використання МТП

8.Аналіз використання вантажного автотранспорту

9.Аналіз складу енергетичних ресурсів

10.Аналіз роботи ремонтних майстерень

11.Аналіз кадрового потенціалу підприємства

12.Аналіз продуктивності праці

13.Аналіз використання фонду оплати праці

Самостійне вивчення

1. Аналіз продуктивності праці в цілому по підприємству та по окремих його підрозділах.

2. Вплив головних факторів на показники продуктивності праці і трудомісткості виробництва с/г продукції.

3. Фонди оплати праці.

1. Завдання аналізу і джерела даних

Земля - основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування, який, крім землі, включає трудові ресурси, основні та оборотні засоби (основний і оборотний капітал). Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Аналіз покликаний дати інформацію для обгрунтування управлінських рішень з погляду того, які виробничі ресурси потрібно придбати (залучити, побудувати тощо), щоб разом з наявними досягти від їх використання максимального ефекту, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, поліпшуючи умови праці та життя людей. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів.

Раціональне використання землі для України було, є і буде однією з найважливіших народногосподарських завдань, стрижневим питанням її незалежності і добробуту. Тому актуальним є питання меліорації земель, охорони їх від ерозії, недопущення необгрунтованого відведення земель для несільськогосподарського виробництва тощо. Організація використання земель повинна бути такою, щоб темпи приросту врожайності сільськогосподарських культур і збільшення валового виробництва продукції значно випереджали б темпи скорочення сільськогосподарських угідь (ріллі) на одного жителя. Така необхідність підсилюється і тим, що сільськогосподарська продукція для України повинна бути одним із напрямів експорту (надходження валюти). Отже, раціональне використання землі є однією із складових загальної системи заходів щодо високоефективного ведення господарства, а аналіз використання - однією з найважливіших ланок усієї економ іко-аналітичної роботи.

Завдання аналізу полягає в тому, щоб всебічно сприяти найповнішому і найефективнішому використанню земельних угідь при постійному нарощуванні природної родючості й недопущенні шкоди навколишньому середовищу. Розроблені за результатами аналізу рекомендації мають забезпечувати повне й високоефективне використання всіх угідь незалежно від призначення і рівня їх освоєння.

Найважливіші складові аналізу використання земельних угідь такі: визначення їх структури та шляхів поліпшення; вивчення ступеня використання орних земель й обгрунтування їх розширення (скорочення), наявності науково обгрунтованих сівозмін і рівня їх освоєння; визначення технологічної, економічної, екологічної та соціальної ефективності використання земель і можливостей її підвищення.

Основними джерелами інформації для аналізу землекорис¬тування складу, структури і використання земельних угідь є:

- Земельний кодекс та інші нормативні документи про землекористування;

- Земельно-кадастрова книга підприємства, господарства, організації, установи;

- картографічні документи (грунтові карти, картограми, паспорт поля тощо);

-виробничі програми в галузі рослинництва та її виконання, перелік заходів щодо поліпшення земельних угідь тощо. Крім того, використовують статистичну звітність, дані бухгалтерського, оперативно-технічного, зокрема агрономічного обліку.

2. Аналіз складу земельного фонду, показників рівня та ефективності використання земельних угідь.

Земельні угіддя аграрних формувань об'єднують у дві основні групи - сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості грунтів. Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрям. Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд з цим і часто навіть у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об'єктів, доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних замовників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. При відсутності належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.

Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни в співвідношенні угідь сільськогосподарського і сільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов'язаних з вирощуванням сільсько¬господарських культур. Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного в майбутньому.

Важливе місце відводиться аналізу обгрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо, тобто, як і в інших випадках, аналіз використання земельних ресурсів повинен мати чітко виражену профілактичну спрямованість. Аналіз повинен закінчуватися обгрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.

У сучасних умовах досить активно змінюється структура землекористування, що зумовлено проведенням в Україні земельної реформи, яка передбачає зміну земельних відносин, а саме створення умов для раціонального використання й охорони земель. Головним напрямом земельної реформи повинно стати перетворення працівників села у власників землі, засобів виробництва та результатів своєї праці незалежно від конкретних умов.

Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об'єднати в дві основні групи:

- інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) й

- екстенсивні (малоцінні луки і пасовища). Завдання полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.

При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують показники.

1.Рівень освоєння земель - відношення сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі 2803 : 3156 • 100 % = 88,8 %.

2.Рівень розораності - відношення площ ріллі до сільськогосподарських угідь 2787 : 28,03 = 99,4 %.

3.Рівень розораності орних земель - відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів 2787 : 27,96 = 99,7 %.

4.Відсоток посівної площі від площі землі в обробітку - відношенням ш.ощі посіву до ріллі 2754 : 27,87 = 98,8 %.

5.Питома вага природних кормових угідь у площі сільськогосподарських угідь 16 : 28,03 = 0,6 %,

На Заході майже половина площ не розорюється, не засівається, а зайнята природними кормовими угіддями. Це робиться з метою захисту грунтів від водної, вітрової ерозії, але в них засіяний гектар дає не менше 50-60 ц зернових.

Зусилля землекористувачів повинні спрямовуватись на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних, екстенсивних угідь, а й орних земель. Добиваються цього внесенням підвищених норм добрив, особливо органічних, вапнуванням, гіпсуванням, застосуванням прогресивних способів обробітку грунту та іншими заходами. Тому в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель у загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною й екологічною ефективністю.

Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати сільсько¬господарського виробництва і соціальний розвиток підприємства. Значну питому вагу в структурі ріллі займають площі посіву сільськогосподарських культур, які аналізують у різних варіантах: в розрізі всіх сільськогосподарських культур, всередині кожної групи сільськогосподарських культур, по групах сільськогосподарських культур (зернові, технічні, картопля і овочі, сіяні кормові).

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники: для товарних культур - урожайність, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності.

Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінюється внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву. За умови систематичного підвищення врожайності, поліпшення якості продукції і при стабільному попиті і цінах, підприємства можуть підвищувати економічну ефективність культур та використання землі.

Економічну ефективність кормових культур оцінюють за показниками: вихід кормових одиниць перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посіву, їх собівартість та затрати праці на виробництво відповідної одиниці корму.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшити структуру посівних площ.

3. Аналіз галузевої структури підприємства

Спеціалізація - це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції з урахуванням природо-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природо-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.

В Україні розвиток і розміщення сільського господарства, формування сільськогосподарських зон та їх спеціалізація здійснюється згідно з дією об'єктивних економічних законів і спрямовані на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищення товарності виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва.

Таким чином, спеціалізація - це форма суспільного поділу праці як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і в середині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Наприклад, спеціалізація підприємств та їх підрозділів являє собою господарський, міжгосподарський, внутрішньогосподарський поділ праці.

Внутрішньогосподарська спеціалізація - це поділ праці за виробничими підрозділами (цехами, бригадами, фермами, ланками).

Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції, допоміжними - структура валової продукції, посівних площ, основних виробничих фондів, поголів'я худоби тощо.

Коефіцієнт спеціалізації визначає її рівень, за формулою:

де Пт - питома вага даної галузі в загальній вартості товарної продукції;

Н- порядковий номер галузі в ранжированому ряді, в якому плузі проставляються в послідовності по мірі спадання їх питомої ваги в структурі товарної продукції.

4. Аналіз інтенсивності виробництва.

Розширене відтворення в сільському господарстві здійснюється в двох формах - екстенсивній та інтенсивній. Якщо обсяг виробництва продукції зростає за рахунок розширення посівної площі або збільшення поголів'я тварин, то така форма розширеного відтворення є Екстенсивною. Якщо ж виробництво продукції зростає за рахунок підищення врожайності сільськогосподарських культур та підвищення , продуктивності тварин, то така форма розширеного відтворення є інтенсивною.

У сучасних умовах головним шляхом зростання виробництва є інтенсифікація сільського господарства, коли зростання виробництва продукції досягається шляхом додаткових вкладень капіталу на 1 га використовуваної землі, шляхом вдосконалення технології й організації виробництва.

Для проведення аналізу інтенсифікації сільського господарства визначають і детально вивчають дві групи показників:

•показники, що характеризують рівень інтенсивності виробництва;

•показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації.

Показники рівня інтенсивності виробництва поділяються на вартісні і натуральні. Вартісні (головні) показники.

1.Вартість основних засобів (необоротних актів) на 1 га сільськогосподарських угідь.

2.Сума виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники.

1.Енергетичні ресурси в кінських силах на 100 га сільськогоспо¬дарських угідь.

2.Кількість умовних еталонних тракторів на 100 га ріллі.

3.Щільність поголів'я тварин на 100 га сільськогосподарських

угідь.

4.Кількість внесених добрив на 1 га ріллі.

Зростання цих показників означає підвищення рівня інтенсивності виробництва.

Показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації, також поділяються на вартісні і натуральні. Вартісні (головні) показники.

1.Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівняних цінах (або товарної продукції в оцінці за фактичними цінами реалізації):

•на 1 га сільськогосподарських угідь (характеризує ефективність використання землі);

•на 1 грн. основних виробничих засобів сільсько¬господарського призначення (фондовіддача, характеризує ефективність використання основних засобів);

•на одного середньорічного працівника, що бере участь у сільськогосподарському виробництві (характеризує рівень продуктивності праці).

2.Сума прибутку на 1 (або 100) га сільськогосподарських угідь.

3.Рівень рентабельності підприємства.

Натуральні (додаткові) економічні показники рівня економічної ефективності інтенсифікації.

1.Рівень урожайності сільськогосподарських культур.

Рівень продуктивності тварин

Зростання цих показників означає підвищення економічної

ефективності інтенсифікації.

Під час оцінки інтенсифікації виробництва порівнюють темпи росту показників економічної ефективності інтенсифікації та показників рівня інтенсивності виробництва. Для підприємства важливо, щоб темпи росту показників економічної ефективності були вищі за темпи росту показників рівня інтенсивності виробництва. Така інтенсифікація є ефективною. Але, щоб виявити тенденцію змін названих груп показників потрібно брати їх середнє значення за 3-5 років.Слід мати на увазі, що показники інтенсифікації виробництва є надто загальними. Вони показують тенденцію змін. Під час поглиблення аналізу їх потрібно деталізувати за галузями і видами продукції.

5.Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання.

Під терміном "основні фонди" розуміють вартість основних засобів у їх вартісному виразі.

Забезпеченість підприємства основними фондами визначають за вартістю засобів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і на одного працюючого. Аналіз проводять за первісною (балансовою) вартістю основних засобів.

Виконання плану виробництва сільськогосподарської продукції залежить від рівня використання основних виробничих засобів, структура яких різна залежно від фондозабезпеченості підприємства.

Фондозабезпеченість визначають діленням наявних основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь або площі орних земель.

Для оцінки впливу структури основних виробничих фондів на ефективність їх використання обчислюють показник фондоозброєності праці працівників підприємств.

Під фондоозброєністю праці розуміють вартість основних виробничих засобів, що припадає на середньорічного працівника підприємства. Обчислюють її відношенням вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників.

Фондозабезпеченість та фондоозброєність підвищується в першу чергу за рахунок збільшення основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення і невиробничих основних фондів

При аналізі забезпеченості основними фондами обчислюють їх розмір і структуру, визначають зміну структури фондів і відповідність їх виробничій спеціалізації.

Фондовіддача - відношення вартості виробленої с.-г. продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівняних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов'язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності тощо. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі слід пам'ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондозабезпеченості виробництва. При цьому зниження фондовіддачі завжди супровод¬жується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності над темпами зростання річної продуктивності праці. Із цього випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивності праці випереджають темди збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції.

Шляхи підвищення фондовіддачі:

•збільшення вартості продукції за рахунок підвищення врожайності і продуктивності худоби, впровадження інтенсивних технологій тощо;

•оскільки забезпеченість фондами сільськогосподарських підприємств недостатня, то скорочення їх вартості не бажане, а необхідно формувати їх раціональну структуру.

6. Аналіз складу, руху і структури основних засобів підприємства

Основні засоби сільського господарства являють собою нагромаджене суспільне багатство. Вони знаходяться в безперервному русі, зміні й удосконаленні. Розширення, підтримання належного функціонального стану та раціональне використання основних засобів великою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефективності.

Аналіз покликаний дати оцінку складу і структури основних засобів, виявити потребу і забезпеченість підприємства різними видами засобів праці, можливості підтримання необхідного функціонального стану і належного використання, вплив ступеня забезпеченості основними засобами на результати виробництва тощо.

Аналіз також потрібний для вибору оптимального складу і структури різних груп основних засобів, вивчення раціональних напрямів інвестицій на перспективу, оцінки строку окупності основних виробничих фондів і капітальних вкладень, опрацювання конкретних заходів щодо підвищення ефективності їх використання.

З вищесказаного випливає завдання аналізу основних виробничих фондів - виявити забезпеченість підприємства основними засобами, екстенсивні та інтенсивні резерви кращого їх використання; розробити конкретні організаційно-технічні й економічні заходи мобілізації виявлених резервів, спрямованих на підвищення фондовіддачі й окупності капітальних вкладень.

Джерелами даних аналізу є: закони і законодавчі акти, статистична звітність підприємства, матеріали бухгалтерського обліку, інвентаризаційні відомості, інвентарні картки, книги складського обліку, титульні списки, відомості дефектів на ремонт техніки, кошториси на ремонт, придбання, будівництво, реконструкцію і модернізацію основних засобів тощо.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку в процесі праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації й автоматизації виробництва, забезпечують якісне та своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні засоби (необоротні активи) поділяють на дві групи.

- Основні виробничі засоби.

- Основні невиробничі засоби.

Основні виробничі засоби беруть безпосередню участь у процесі виробництва та формуванні собівартості і вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств - до 85-90 %. Основні невиробничі засоби не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпеченості ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово- комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Следующая → | Последняя | Одной страницей


See also:
Учебный материал
Похожие записи
  • тест метрология 1
    ООП: 260902.65 - Конструирование швейных изделийДисциплина: Метрология, стандартизация и сертификацияГруппа: бкид-1 Дата...
  • тест Мен в МП пол 3 курс студ
    Раздел 1. Общие подходы к менеджменту.1. Английское слово «менеджмент» употребляется, когда мы...
  • тест КП 3
    ТЕСТЫ ПО КОНСТИТУЦИОННОМУ ПРАВУ РФ РАЗДЕЛ 1. Основы теории конституционного права. Конституционное...

Комментарии закрыты.