Тема 2__

20 Февраль 2014 →

Тема 2 Економічні потреби і виробництво. Економічна система та її зміст.

1.Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. Потреба – представлене у конкретній формі бажання володіти і використовувати певні життєві блага. Піраміда потреб Маслоу:

1.Фізіологічні і сексуальні потреби - це потреба у відтворенні роду, диханні, фізичних рухах, їжі, одязі, житлі і т.д.

2.Екзистенційні потреби - це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільність умов життєдіяльності, потреби в певній сталості й регулярності навколишнього людини соціуму, а в сфері праці - в гарантованої зайнятості, страхуванні від нещасних випадків і т.д.

3.Соціальні потреби - це потреби в соціальних зв'язках, спілкуванні, ідентифікації себе з іншими, участі у спільній трудовій діяльності.

4.Потреби в самоповазі, престижні - це визнання гідності, потреби в службовому зростанні, статус, престиж, визнанні та високій оцінці.

5.Особистісні, духовні потреби - це потреби в самоактуалізації, самовираженні через творчість.

2. Закон зростання потреб. Постійне зростання потреб в економічній літературі отримало назву закону зростання потреб. Цей закон відображає процес поступового просування і людини, і суспільства загалом до все більш різноманітного й багатого життя. Щоправда, серед західних учених більш поширеною є констатація цієї залежності як тенденції. Потреби змінюються якісно і кількісно.

3.Формування потреб. Суспільству важливо мати вичерпну інформацію про тенденції, напрями й перспективи розвитку потреб — індивідуальних, сімейних, колективних, загальносуспільних, а також про структурні зрушення (зміни) в динамічному розвитку потреб. Це впливатиме на шляхи подальшого розвитку народногосподарського комплексу, сприятиме тому, щоб людська особистість стала суб'єктом формування та подальшого розвитку і вдосконалення самих потреб, а не лише була їх пасивним виробником.

Водночас процес формування потреб, зокрема економічних, повинні контролювати і регулювати суспільство, його функціональні органи з метою запобігти деформації потреб, пов'язаним з цим деструктивним явищам, які можуть призвести до "отруєння психології людини", підриву здоров'я окремих людей і нації загалом, до поширення наркоманії тощо. Важливо через органи державного регулювання, використовуючи вартісні, правові важелі, вживаючи виховних заходів, цілеспрямовано впливати на об'єктивні умови людської життєдіяльності, розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру, що могло б спонукати кожного трудівника, підростаючі покоління до відтворення здорових потреб, спрямованих на всебічний розвиток і вдосконалення людської особистості.

Отже, залежно від того, як розвивається і спрямовується виробничий процес, у суспільстві формуються і регулюються потреби. Ось чому важко переоцінити соціальне значення наукового обґрунтування економічних потреб, оскільки таке обґрунтування є методологічною основою розробки цілісної системи соціальних норм, вимірників рівня розвиненості соціальної сфери та її інститутів, динаміки реальних доходів різних категоріальних груп населення.

4.Суб’єкти економічних відносин, їхні економічні інтереси. Основою соціальною ознакою економічних відносин є суб'єктність. Остання означає, що економічні відносини мають свого носія, котрий їх створює, реалізує, підтримує, регулює. Цей носій ще й психологічно забарвлює економічні відносини, опосередковуючи їх суб'єктивним елементом: мотивацією, метою, почуттям, емоціями, оцінками тощо. Завдяки усвідомленню та суб'єктивізації будь-яке економічне відношення існує і як відношення до відношення. Адже воно (відношення) обов'язково оцінюється суб'єктом із певної позиції в системі певних цінностей — вигоди, доходу, соціальної справедливості, рівності.

Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" - ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Екон.інтереси- є формою вияву екон. потреб, відобрж. певний рівень і динаміку задоволення екон.потреб, спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задоол.потреб.

5. Види економічних інтересів, взаємодія їх. Економічні інтереси - усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:- особисті- колективні, групові;- суспільні.

За нагальністю, важливістю:- головні, першочергові;- другорядні.

За часовою ознакою:- поточні;- перспективні.

За об'єктами:- майнові;- фінансові;- інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:- дійсні;- уявні.

За можливостями реалізації:- реальні- утопічні.

6.Сутність виробництва. Виробни́цтво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

1.власне виробництво(основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура)

2.розподіл

3.обмін

4.споживання

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо. Структуру суспільного виробництва можна показати схематично. Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення — задоволення духовних потреб.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

7.Зміст виробництва. Виробництво включає велику кількість галузей і підприємств, на яких створюють конкретні матеріальні блага чи послуги: машини, верстати, побутову техніку, продукти харчування, одяг, взуття тощо. Отже, виробництво — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб. Люди створюють матеріальні блага у взаємодії з природою. Без цієї взаємодії виробництво неможливе.

8.Фактори виробництва: земля, праця, капітал і підприємницький хист. Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуаль-вих здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Чотири факторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює І доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

9.Галузь охорони здоров’я як структурний підрозділ суспільного виробництва – самостійно знайти матеріал

10.Поділ праці. Поділ праці — це виділення і закріплення різних видів трудової діяльності за окремими людьми і групами. Уже в первіснообщинному суспільстві був поділ праці в родовій общині за статтю і віком. Жінки виконували роботу біля житла, доглядали за дітьми, готували їжу. Чоловіки ходили на полювання, доглядали за худобою, а згодом — обробляли землю, будували житло. Люди бачили вигоду від такої організації діяльності. Досягалося краще забезпечення необхідними життєвими благами, краще задовольнялися потреби.

Якщо в період середньовіччя певні види одягу, взуття, меблів та інші речі були результатом праці однієї людини або сім'ї, то сьогодні в кожній парі взуття, яка виготовляється головним чином на взуттєвій фабриці, вкладено працю десятків людей. Кожен працівник виконує переважно якусь одну операцію. У нинішніх умовах поділ праці є фундаментальною основою розвитку економіки.

Виділяють декілька рівнів поділу праці:

1. Поділ праці на підприємствах. Це спеціалізація працівників підприємства на виконанні певних функцій, операцій, виробництві окремих деталей або окремих видів продукції. Тут можна виділити управління, забезпечення ресурсами, виробництво, реалізацію. Усередині цих підрозділів глибша спеціалізація. Наприклад, на швейній фабриці — розкрій, виконання окремих операцій пошиття, пакування.

2. Поділ праці між підприємствами. Це спеціалізація підприємств на випуску окремих товарів, деталей, вузлів, надання певних послуг (взуттєва фабрика, трубний завод, приладобудівний завод та інші).

3. Поділ праці між регіонами країни. Полягає в спеціалізації окремих регіонів країни на випуску певних видів продукції. Вона пов'язана з територіальними особливостями (наприклад, Полісся, південь України, Донбас).

4. Поділ праці між країнами. Полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції з метою продажу їх на міжнародному ринку. Його не слід розуміти буквально.

11. Структура суспільного виробництва — сукупність економічних пропорцій, співвідношення між галузями народного господарства, що складаються на основі досягнутого рівня суспільного поділу праці. Визначальною умовою розвитку С. с. в. є система виробничих відносин.

12.Межа виробничих можливостей. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

13.Продукт і стадії його руху. Результатом суспільного виробництва є його продукт праці, або благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями:

1) здатністю задовольнити певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються затрати суспільної праці.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу або окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, суспільний продукт має пройти стадію обміну.

Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням з іншого. Обмін, як і розподіл, здійснюється в самому виробництві (у вигляді обміну діяльністю та здібностями), і поза ним, як самостійна функція в русі суспільного продукту.

Розподіл і обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням, утворюють своєрідний механізм їх взаємодії та розв'язання суперечностей, котрі між ними виникають. Водночас, стадії руху суспільного продукту не існують самі по собі, вони не ізольовані одна від одної, а утворюють частини єдиного цілого, які сполучені між собою прямими і зворотними зв'язками. Але вихідний пункт цього руху - це виробництво. Перш, ніж щось обмінювати або розподіляти, його треба виробити. Політична економія вивчає не технічну, а суспільну форму виробництва.

Споживання - це завершальна стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

14.Економічна система суспільства: суть і зміст.

економічна система — це форма конкретизації історично визначеної сукупності взаємопов'язаних елементів економіки, які мають ознаки цілісності, інтегративних властивостей і відносної замкнутості.

Кожна економічна система розвивається та функціонує на основі певної сукупності елементів, які и складають та утворюють єдине ціле. На кожному історичному етапі розвитку людського суспільства вона складається з декількох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Продуктивні сили як найважливіший і основоположний елемент економічної системи визначають рівень її розвитку та науково-технічного прогресу, продуктивності суспільної праці.

15. Продуктивні сили і виробничі відносини. Продуктивні сили за їхнім складом поділяють на первинні і вторинні.

Первинні продуктивні сили - засоби виробництва і люди з їхнім навичками і досвідом. Склад первинних продуктивних сил визначається змістом процесу праці.

Вторинні продуктивні сили набувають розвитку на основі первинних і характеризуються формами організації процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво науки, освіти, культури тощо.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка охоплює матеріальні і духовні, об'єктивні і суб'єктивні, суспільні і природні елементи.

Система економічних відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна виокремити два головні типи відносин:

а) організаційно-економічні відносини;

б) соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини є відносинами, які виникають у процесі організації виробництва. Вони зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технологією виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це форми розвитку продуктивних сил, що виявляються в таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування рівня кооперації останнього та ін.

Соціально-економічні відносини є тією складовою виробничих відносин, яка виражає зумовлені певним типом, видом та формою власності. Це відносини з приводу привласнення людьми засобів і результатів виробництва.

16.Типи економічних систем: "чистий" капіталізм або капіталізм вільної конкуренції; командна або адміністративно-господарська система; традиційна економіка; змішана економіка.

Чиста"" ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована економіка, "чистий" капіталізм, епоха вільної конкуренції). Для неї характерна приватна власність на фактори виробництва; самокоординації економічної діяльності на основі дії загальних об'єктивних закономірностей розвитку (економічний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовідносини; свобода підприємництва і вибору діяльності (принцип демократії та економічної свободи вибору); спільна мета для всіх суб'єктів господарювання - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується; ціновий механізм є основним координаційним механізмом врегулювання економічних відносин (економічний порядок); ринок для всіх його учасників є "чорним ящиком", він невідомий, і усі суб'єкти змушені об'єктивно підкорятись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (на рівні окремих підприємств).

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання) – для неї характерно одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів та колективне прийняття господарських рішень шляхом тотальної централізації планування економічної діяльності; придушення механізмів ринкового саморегулювання (вільної конкуренції, ціноутворення, розподілу та обміну); відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників та працівників; державний контроль над усіма сферами суспільної життєдіяльності; панування єдиної ідеології розвитку і виключення принципів функціонування інших економічних систем (закрита економічна система); панування виробника над споживачем (на ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель економічної системи була втілена в СРСР і країнах соціалістичної співдружності та зберігалась до початку ринкового реформування цих економік.

Традиційна економіка - панування приватної власності; низький рівень економічного і соціального розвитку суспільства; багатоукладність економіки з переважанням сировинної складової; залежний (колоніальний) характер соціально-економічного розвитку; переважання традиційного (звичаєвого) права в координації економічних відносин; технічний прогрес різко обмежений; демографічні кризи (зазвичай темпи зростання населення перевищують темпи зростання промислового виробництва); низький рівень розвитку науки та освіти; низька продуктивність праці за рахунок застарілих способів управління та технологічного застарівання; великий державний борг; виключно висока роль держави і силових структур в економіці й політиці. Така економічна система й до цього часу існує майже в 100 країнах світу. Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, слугують ринком збуту готової продукції і є повністю залежними від зовнішніх джерел фінансування.

Змішані системи (принципи "змішаної економіки" розробляли А. Вагнер, С. Чейз, Дж. М. Кейнс, Е. Хансен, П. Самуельсон та ін.). Для цієї системи характерні такі процеси: на мікроекономіч-ному рівні відносини регулюються переважно ринковими способами та альтернативними до них позаринковими методами (корпоративна координація); а на макроекономічному рівні - синтезованою системою державного та корпоративного управління і регулювання господарських процесів; плюралізм форм власності; переплетення, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший; соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей; визнання людини та її здібностей головною цінністю і продуктивною силою; їх формування визначається переходом від однієї системи господарювання до іншої (перехідний період). Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для щонайповнішої реалізації можливостей кожної людини. Змішаними є всі сучасні економіки - як розвинутих держав, так і країн з трасфор-маційною економікою і навіть слаборозвинутих. Проте всі змішані економіки окремих країн (моделі національних економік) мають свої специфічні риси.

17.Економічні реформи в Україні. Першочерговим завданням в Україні є досягнення грошової стабілізації: значне зниження інфляції, скорочення дефіциту державного бюджету на основі подолання незбалансованості його доходів та витрат, стабілізація обмінного курсу національної валюти. Для вирішення цих проблем необхідно встановити суворий контроль за грошовою емісією, державними доходами та витратами, створити ефективну банківську систему.

Без грошової стабілізації неможлива реформа ціноутворення як початковий етап ринкової лібералізації економіки. Річ у тім, що у зв'язку з ліквідацією державного контролю за цінами і скороченням бюджетних субсидій, які підтримували необгрунтовано низькі ціни на окремі товари, відбувається ринкова лібералізація ціноутворення, що, як правило, на початковому етапі за умов надмірної ліквідності зумовлює значне зростання цін. Тому вирішення завдань грошової стабілізації сприятиме досягненню мети ринкової лібералізації — формуванню механізму ринкового ціноутворення, в основі якого — співвідношення попиту та пропозиції.


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.