Тема 24

20 Февраль 2014 →

Лекція № 24

Тема. Україна на початку 1950 - х рр.

Мета : охарактеризувати внутрішньополітичне становище України на початку 50-х років, визначити основні передумови та причини початку періоду десталінізації; дати визначення та характеристику періоду «Відлиги»; прослідкувати динаміку та наслідки змін партійного керівництва УРСР; розвивати вміння студентів працювати з історичними матеріалами та документами; виховувати студентів в дусі патріотизму та почуття поваги та цікавості до власної історії.

План

Внутрішньополітичне становище України на початку 50-х рр.Передумови та початок десталінізації.

«Відлига».

XX з'їзд КПРС та його наслідки.

Реабілітаційний процес.

Зміни вищого партійного керівництва УРСР та розширенняповноважень союзних республік.

1. Внутрішньополітичне становище України на початку 50-х рр. Передумови та початок десталінізації.

Реформи, що розгорнулися в радянському суспільстві на початку 1950-1960-х рр., стали продовженням пошуків подальшої моделі розвитку СРСР, що відбувалися в останні роки правління Й. Сталіна. Розробляється нова програма ВКП(б) (КПРС), проект якої був підготовлений в 1947 р. Його особливістю було те, що акцент робився на соціальні програми: будівництво житла, забезпечення кожного громадянина автомобілем, організація мережі їдалень, пралень тощо. Йдуть пошуки виходу з перманентної кризи сільського господарства, яке в роки відбудови в черговий раз перетворилося на донора для промисловості. Предметом обговорення стала проблема співвідношення розвитку промисловості груп «А» і «Б». Згодом М. Хрущов використав наробки, ідеї, що були напрацьовані наприкінці 1940-х — на початку; 1950-х рр. Крапку в цих дискусіях поставив Й. Сталін.

Завершення процесу відбудови не привело до послаблення адміністративно-командної системи з ЇЇ надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Свідченням цього став XIX з'їзд КПРС,: останній за

життя Й. Сталіна. З'їзд затвердив новий п'ятирічний план розвитку СРСР у 1951 —1955 рр., у якому головним завданням було наздогнати й перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками. На з'їзді проголошено курс «на розгорнуте; будівництво комуністичного суспільства».

XVII з'їзд компартії України продублював рішення з'їзду КПРС. Виступаючі на з'їзді делегати неначе змагались у славослів'ї на честь «великого вождя і вчителя тов. Сталіна».

Теоретичною основою цього курсу стала стаття Й. Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР». У ній Й. Сталін доводив можливість побудови комунізму в СРСР навіть в умовах капіталістичного оточення. Він сформулював три основні попередні умови виконання цього масштабного завдання: 1) забезпечити раціональну організацію виробничих сил, безперервне зростання всього суспільного виробництва з розвитком виробництва засобів виробництва; 2) шляхом поступових переходів підняти колгоспну власність до рівня загальнонародної, а товарний обіг поступово замінити системою продуктообміну з метою охопити ним всю продукцію суспільного виробництва; 3) домогтися такого культурного росту суспільства, яке б забезпечило всім членам суспільства всебічний розвиток їх фізичних і розумових здібностей.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву «відлига» — процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Свою назву період отримав від повісті популярного письменника І. Еренбурга «Відлига», що з'явилася у 1954 р. Розвиток і поглиблення цього процесу стало основою десталінізації — тобто підходу від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду КПРС (1956).

По смерті Й. Сталіна серед його наступників розпочалась боротьба за владу. У кожного з протиборчих угруповань «сталінської гвардії» (Л. Берії, Г. Маленкова, М. Хрущова) було своє бачення подальшого розвитку СРСР.

У цій боротьбі переміг М. Хрущов у союзі з Г. Маленковим. Відлуння цієї боротьби поширилося і на Україну. Кожне з угруповань намагалося знайти собі прихильників у республіці. Спочатку основними суперниками виступили Л. Берія, який контролював головні силові міністерства і прагнув встановити свою одноосібну владу, і група Хрущова—Маленкова, яка контролювала партійний апарат і виконавчі органи влади. Останні розуміли, що прихід до влади Л. Берії може коштувати їм життя.

Для зміцнення позицій в Україні Л. Берія призначив своїх найближчих однодумців П. Мешика і С. Мільштейна відповідно міністром та заступником міністра внутрішніх справ республіки. Від них вимагалося знайти спільну мову з УГІА, аби припинити збройну боротьбу в Західній Україні. Також обласним управлінням МВС було наказано встановити негласний контроль над партійними органами. Начальник Львівського управління МВС генерал Т. Строкач піддав сумніву доцільність виконання цього наказу і доповів про це секретарю Львівського обкому партії, останній повідомив про це першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова. Бачучи з боку керівництва КПУ І опозицію своїм планам, Л. Берія домігся звільнення Мельникова з посади першого секретаря КПУ за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів і генерала Т. Строкача, який опинився фактично під домашнім арештом у Москві і з якого йому вдалося вирватися. На посаду першого секретаря КПУ було призначено О. Киричєнка, першого на цій посаді українця. Після цього набула поширення хвиля висувані» на керівні посади представників місцевих кадрів. Як результат на 1 червня 1954 р. до складу ЦК КПУ входили 72 % українців, до Верховної Ради — 75 %, а серед директорів великих підприємств українці складали 51%.

Проте боротьба за владу вступила у вирішальну фазу. Т. Строкач вдалося передати М. Хрущову відомості про дії Л. Берії. Ці матеріал: доповнили інформацію, якою вже володів М. Хрущов. Останній ста: діяти рішуче. Заручившись підтримкою військових (Г. Жуков та ін.), М. Хрущов

домігся арешту Л. Берії під час засідання Президії ЦК КПРС у червні 1953 р. Берія був звинувачений в антипартійних: і антидержавних діях і після суду розстріляний. Також від влад: було усунуто й прихильників Берії в Україні. Т. Строкач став міністром МВС УРСР.

Тривала робота М. Хрущова в Україні у попередні роки зумовили те, що його найближче оточення формувалося з осіб, які разом з ни: працювали в республіці. У 1958 р. українці становили 60 % члені: КПУ. Вихідці з України зайняли провідні посади і в союзному керівництві. Так, Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли: високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом стали міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв пост голові союзного КДБ, а чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорни: Д. Полянський та П. Шелест — увійшли до складу Політбюро Ц КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можливо пояснити їхніми тісними зв'язками з М. Хрущовим, їхніми особистими рисами лояльних виконавців волі системи, а також місце: яке зайняла Україна в Радянському Союзі.

Зростання ролі й кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалося процесом перебудови й вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління н] місцях протягом 1955— 1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни. Боротьба з бюрократичним апаратом була зумовлена прагненням Хрущова усунути від влади Маленкова, опорою якого були структури виконавчої влади. У 1955 р. Маленков був усунутий з посади голови Ради Міністрів СРСР, на його місце був призначений М. Булганін.

Крім змін у партійному та державному керівництві почався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації

репресованих у 1930-1940 рр. й повернення депортованих осіб, пов'язаних з діяльністю ОУН-УПА.

Нове радянське керівництво, яке очолило державу після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи. Починаючи з 1953 р. стає помітним процес реформ, та відразу постало питання, у якому напрямку їх проводити.

Біографічна довідка

Микита Сергійович Хрущов (1894-1971) народився 15 квітня 1894 р. м. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області Росії, у робітничій родині. До п'ятнадцяти років наймитував у поміщиків. З 1908 р. працював на шахтах Донбасу, де з 1912 р. брав участь у виступах проти царського режиму, розповсюджував газету «Правда». Після Лютневої революції був обраний членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів познайомився з Л. Кагановичем, який згодом мав значний вплив на подальшу політичну долю М. Хрущова. У 1918р. вступив до партії більшовиків.

Під час громадянської війни М. Хрущов - червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 1) і Кубанської армії. На початку 1920-х рр. М. Хрущов брав участь у відновленні шахт Донбасу. У 1922-1925 рр. навчався у Юзівському гірничому технікумі. Обирався секретарем парторганізації. Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1928 р. Л. Каганович запропонував його кандидатуру на посаду заступника завідуючого оргроз відділу ЦК КП(б)У. Далі почалось швидке просування М. Хрущова по партійній лінії. За рекомендацією Л. Кагановича, який на той час був уже секретарем ЦК ВКП(б), М. Хрущов у 1929 р. став студентом Промислової академії у Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії, активно підтримуючи представників антисталінської опозиції. Відтак за рекомендацією Л. Кагановича і з відома II Сталіна Хрущов перейшов на партійну роботу в Москву. На XVII з'їзді ВКП(б) М. Хрущова було обрано членом ЦК ВКГІ(б), Від березня 1935 р. січня 1938 р. — перший секретар Московського обкому і міськкому ВКП(б)« У цей час він зміг здобути довір'я Й. Сталіна, чим потім вдало користувався У 1939 р. увійшов до складу політбюро ЦК ВКЩб).

У 1938 -1949 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою з березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович), М. Хрущову належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри. З усіма завданнями М. Хрущов успішно виорався. Остаточно зійшла нанівець політика «коренізації й «українізації». Доклав своєї руки Хрущов й до процесу радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. і після війни.

Під час війни був членом військових рад Київського особливого військового округу південно-західного напряму, Сталінградського, Південного Воронезького й 1-го Українського фронтів; йому було присвоєно званні генерал-лейтенанта (1943). Від липня 1943 р. знову почав вести роботу в політбюро, оргбюро і секретаріаті ЦК КІТ(б)У. Від лютого 1944 р. до грудні 1947 р. М. Хрущов за сумісництвом працював головою РНК УРСР. Його призначення диктувалося потребою концентрації партійної й державне влади для швидкого подолання наслідків війни.

За «м'якотілість» під час голоду 1946-1947 рр. Хрущова звільнили з усіх посад в Україні і відкликали до Москви. Але вже в грудні 1947 знову повернули в Україну, де він знову розпочав за активну роботу: керував боротьбою з УПА, ліквідовував УГКЦ, здійснював масову депортації українців, керував відбудовою тощо.

У грудні 1949 р. М. Хрущов повернувся до Москви. До березня 1953він - секретар ЦК і перший секретар Московського обкому партіїЗ березня 1.953р. секретар, із вересня 1953р. — перший секретар

ЦК КПРС. М. Хрущов здобув цю посаду у жорстокій боротьбі з Л. Берією

Із 1957 р. Хрущов зосередив у своїх руках всю повноту державної й партійної влади. Став ініціатором десталінізації і значних реформ у всіх сфера життя суспільства.

Використовуючи непослідовність у його діях, а також зважаючи н| невдоволення населення, оточення почало планомірну роботу щодо усунення М. Хрущова від влади. Це сталося на жовтневому (1964) Плену» ЦК КПРС. Хрущов був звинувачений у волюнтаризмі й суб'єктивізмі. Шел цього й до кінця життя М. Хрущов фактично був ізольований на дачі під Москвою. Помер 11 вересня 1971 р.

2. «Відлига».

«Відлига» — період в історії СРСР, а відповідно й історії УРСР, який охоплює 1953 —1964 рр., тобто період перебування при владі М. Хрущова. Він характеризується ліквідацією таких проявів сталінського режиму, як масові репресії, тотальний контроль за всіма сферами діяльності тощо, і спробою проведення суспільно-політичних, економічних реформ з метою надати нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму».

Основним змістом «відлиги» є десталінізація — система заходів по усуненню найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Десталінізація мала обмежений характер й не торкалася підвалин існуючого ладу.

Складові десталінізації:

Ліквідація системи ГУЛАГу, системи масових репресій.

Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.

Реформа силових відомств, судової системи. Упровадження в їх діяльностіпринципу законності.

Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти«українського буржуазного націоналізму».

-Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративноїсистеми.

-Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання часткиукраїнців у партійному і державному апараті. Зростання впливу українськоїпартійно-державної еліти в союзному керівництві.

Процес реабілітації почався відразу після смерті Сталіна й набув найбільшого поширення, після з'їзду КПРС (лютий 1956 р.).

Перший етап (1953—1956).

Реабілітація торкалася лише незначної частини незаконно репресованих. Проголошуються масові амністії. Відбувається демонтаж сталінської репресивної системи. Правоохоронна система приводиться у відповідність з принципами законності.

Амністії.

Амністія 1953 р. — стосувалась осіб, засуджених терміном до п'яти років, а також засуджених за посадові, господарські та військові злочини. Вона мало торкнулася політичних в'язнів, які мали значно більші терміни ув'язнення.

Амністія 1955 р. — стосувалась осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів.

Також проголошувалися амністії для воїнів УПА, які складуть , зброю, і тих, хто утримувався в таборах. До 1957 р. було звільнено понад 65 534 бійці ОУН—УПА.

Проте амністія не передбачала реабілітацію. Звільнені політичні в'язні продовжували носити клеймо «ворогів народу».

Протягом 1954—1956 рр. було реабілітовано лише 8 тис. осіб.

3. XX з'їзд КПРС та його наслідки.

Самостійна робота за підручником.

Опрацюйте уривок з доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його

наслідки».

Завдання.

На основі поданого уривку зі спогадів М. Хрущова визначте, якими мотивами він керувався, приймаючи рішення виступити із засудженням культу особи Сталіна. Чи можна стверджувати, що Хрущов зробив мужній громадянський вчинок?

Мене турбувала думка: Скінчиться совісті залишаться сотні тисяч безвинно розстріляних людей, хто вцілів, майже весь партійний акти,,з'їзд... а що далі?Рідко кому повезло так, що він залишився я зібрався з бути з минулими розстрілами і арештами? люди, які були репресіям, були невинуваті іі не були «ворога піддані репресіям повертались із заслання. Ми ж утримувати подумати, як їх повернути з честю...Люди з в'язниць, приїздити до рідних, розповідатимуть родичам, знайомим, друзям, товаришам, як все було, і таке надбанням всієї країни і всієї партії, що ті, хто залишився в живих, були репресовані без впни... Замовчати це неможливо...

Тому прошу подумати про наступне: ми проводимо перший з'їзд після смерті Сталіна. "Уважаю, що саме па такому з'їзді ми повинні щиросердечно розповісти всю правду про життя і діяльність нашої партії і Центрального Комітету за звітній період... Ми ж були в керівництві країни разом зі Сталіним. Коли від колишніх в'язнів партія дізнається правди, нам скажуть: вибачте, як це так? Відбувся XX з'їзд, а нам ні про що не чини ж були?

4. Реабілітаційний процес.

Ліквідація репресивної системи

Восени 1953-р. було ліквідовано військові трибунали МВС та особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув'язнення. У 1954 р. сформовано Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР і УРСР. Нові органи були зобов'язані переглянути заведені на громадян політичні справи. У 1954 р. — створено комісію Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна. У 1955 р.— запроваджено прокурорський нагляд.

На початку 1956 р. скасовується постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1 1934 р. про порядок ведення справ «щодо підготовки й здійснення терористичних актів» та постанови від 1 грудня 1934 р. та 14 вересня 1937 р. про зміни в карно-процесуальному кодексі, за якими не дозволялися касаційні скарги в справах про шкідництво, терор і диверсії.

Також було розпочато роботу зі створення нового кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного кодексів, воєнного статуту. Ліквідовано систему ГУЛАГу, у якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в'язнів.

Другий етап (1956 —1959). Реабілітація стала масовою. Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах.

Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ — В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та інші. У липні 1956 р. в пресі з'явилися повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша, режисера Леся Курбаса таї інших. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. осіб. Було реабілітовано 2 млн. 684 тис. осіб, що становило 58,2 % тих, на кого були заведені справи в репресивних органах

України. Загалом протягом 1956—1963 рр. було повністю реабілітовано

лише 250 тис. осіб. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. осіб. Із 1962 р. комісіїєю реабілітації поступово припинили свою роботу.

Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН— УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х рр., вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів з півдня України.

У подальші роки реабілітація продовжувала тривати, але протягом 1963—1986 рр. було повністю реабілітовано 80 тис. осіб. Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади в їх проведенні. Так, ВР СРСР прийняла закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс було введено статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954-1959 рр. за антирадянську діяльність було репресовано 3,5 тис. осіб.

За період правління М. Хрущова у вищому керівництві УРСР відбувалися неодноразові зміни. Вони були викликані прагненням усунути від влади в республіці противників Хрущова, розширенням повноважень республіканських органів влади, зміною ролі УРСР в СРСР.

За період 1953 —1964 рр. змінилося декілька перших секретарів ЦК КПУ.

- 1953—1957 рр. О. І. Кириченко. У період його правління відбувається «українізація» КПУ, проводиться кампанія по реабілітації репресованих, ставиться питання про чистоту української мови, про розвиток національної науки. Його відданість Хрущову не залишилася непоміченою. Після розгрому Хрущовим «антипартійної групи» (Маленков, Каганович, Молотов та ін.) Кириченка було відкликано до Москви й призначено на

посаду секретаря ЦК КПРС.

1957 —1963 рр. М. В. Підгорний. Вихованець сталінської школипартійних кадрів був слухняним виконавцем волі вищого керівництва. Учервні 1963 р. був висунутий Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. Євідомості, що саме Підгорний згодом відіграв вирішальну роль в усуненніХрущова від влади в жовтні 1964 р. Він був одним з претендентів на посадупершого секретаря ЦК КПРС.

1963—1972 рр. П. Ю. Шелест. Своєю кар'єрою зобов'язанийпідтримці Хрущова і Підгорного. Коли постало питання про усунення:Хрущова, Шелест вважав, що об'єктивної необхідності замінювати; Хрущована Брежнєва не було: «Це моє тверде переконання, хоча сам брав участь утому, що сталося».

У період хрущовської «відлиги» було здійснено низку заходів, які розширили права республік, у тому числі й УРСР. Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі.

Розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ. Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так,; якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. — 29. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів. У 1954 р. Україну відвідало 69 закордонних офіційних делегацій, у 1956 р. — 145,-, 1958 р. — 305. Україну стали відвідувати і закордонні туристи. Так, якщо в 1953 р. їх було лише 805 осіб, то вже в 1958 р. — 23 054. Зросли обсяги участі України в зовнішньоекономічних зв'язках СРСР.

Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під1 контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і місцевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств-проти 34 % у 1953 р. Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.

До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

До компетенції УРСР належали питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

5. Зміни вищого партійного керівництва УРСР та розширення повноважень союзних республік.

За період правління М. Хрущова у вищому керівництві УРСР відбувалися неодноразові зміни. Вони були викликані прагненням усунути від влади в республіці противників Хрущова, розширеннях повноважень республіканських органів влади, зміною ролі УРСР в СРСР. За період 1953-1964 рр. змінилося декілька перших секретарів ЦК КПУ. 1953-1957 рр. О. І. Кириченко. У період його правління відбувається«українізація» КПУ, проводиться кампанія по реабілітації репресованих,ставиться питання про чистоту української мови, щ» розвиток національноїнауки. Його відданість Хрущову не залишалася непоміченою. Після розгромуХрущовим «аитипартійної групи» (Маленков, Каганович, Молотов та ін.)Кириченка було відкликано до Москви й призначено на посаду секретаря ЦККПРС. 1957-1963 рр. М. В. Підгорнип. Вихованець сталінської школипартійних кадрів був слухняним виконавцем волі вищого керівництва. Учервні 1963 р. був висунутий Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. Євідомості, що саме Підгоріти згодом відіграв вирішальну роль в усуненні Хрущова від влади в лсовтні 1964 р. Він був одним з претендентів на посаду першого секретаря ЦК КПРС. 1963-1972 рр. П. 10. Шелест. Своєю кар'єрою зобов'язаний підтримці Хрущова і Підпорного. Коли постало питання про усунення ХРУЩОВА, Шелест вважав, що об'єктивної необхідності замінювати Хрущова на Брежнєва не було: «Це моє тверде переконання, хоча сам брав участь у тому, що сталося».


See also:
Разное
Похожие записи
  • Я выбрала эту тему
     Я выбрала эту тему потому, что считаю её очень интересной и полезной: хочу...
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...

Комментарии закрыты.