Тема 23

20 Февраль 2014 →

Лекція № 23

Тема. Радянізація західноукраїнських земель.

Мета : розглянути особливості процесу радянізації на території західної України, визначити етапи формування органів радянської влади, проведення колективізації та індустріалізації; охарактеризувати внесок формувань ОУН – УПА у визволення України; розвивати вміння студентів працювати з історичними джерелами та матеріалами; виховувати студентів у дусі патріотизму та поваги до власного історичного минулого.

План

Формування органів радянської влади.

Колективізація, індустріалізація та культурна революція.

Боротьба з ОУН - УПА.

Операція «Вісла».

1. Формування органів радянської влади.

У період 1939 - 1941 рр. радянський режим ще не встиг зміцнитися на західноукраїнських землях. Тому після війни партійні й державні керівники СРСР провадили політику насадження моделі радянської влади в Західній Україні. Цей процес отримав назву «радянізація». Він включав у себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою. Зробити це намагались у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Крім небажання набувати статусу «радянського народу», західні українці пам'ятали перші уроки спілкування з радянською владою. Вони жахалися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, їхні побоювання виявились не даремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Відразу ж за вступом Радянської Армії в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політико-партійну та інші сфери із східних областей надсилаються працівники різ них спеціальностей. До середини 1946 р. сюди було направлено 86 тис. спеціалістів. Місцевим кадрам па той час не довіряли На другорядні посади було направлено 53 тис. місцевих активістів — здебільшого на рівні району або села. Так, із 15,1 тис. номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні наприкінці 1946 р. місцеві працівники займали лише 1,8 тис. осіб (12,1 %). Першими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади рад. Здійснювалась націоналізація промисловості,

реквізиція цінностей у банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, школи, інші навчальні заклади, залізнична транспорт та вся сфера його обслуговування, ліси оголошувались державною власністю. Великі маєтки конфісковували, а їх землі передавали безземельним і малоземельним селянам. Власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

2. Колективізація, індустріалізація та культурна революція.

Визволення західних земель від німецько-фашистських загарбників поставило па порядок денний питання відбудови і подальшому розвитку краю. Уже в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворе» І Раду допомоги із відбудови та відродження цього регіону і виділено 10 млрд. крб. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. І Із метою координації дій у проведенні радянізації західних областей встановлювалися спеціальні посади заступника голови уряд УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було утворено спеціальний відділ у справах західних областей.

Уже на кінець 1945 р. було відбудовано 1700 промислових підприємств і 500 промислових артілей. Проте процес відбудови і розвиток промисловості західноукраїнського регіону проходив набагато сю ніше, ніж на сході України. Це було зумовлено низкою причин:

одночасністю процесів відбудови, індустріалізації, колективізації ікультурної революції та їх форсованими темпами;

слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення булозайнято в промисловості);

— майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки.

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір. Колективізація в краї переслідувала такі цілі: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення;

встановити тотальний контроль над селянством; уніфікувати розвиток західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі.

Колективізація проводилася притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х рр. XX ст. і примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, убивства. Основний удар колективізації був нанесений, у першу чергу, по замолених господарствах (вони становили 4,8 % від загальної кількості й володіли 13,7 % земель), їм було збільшено па 50 % норми поставок сільгосппродукції, скорочувалися нормативні терміни здачі, скасовувалися будь-які пільги. Усіх, хто чинив опір або ж навіть не викопував завдання, висилали до Сибіру.

У результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів зросла з 145 у 1 94 5 р. до 7200 у 1950 р. До складу колгоспів входило 93 % селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення керівної ролі партії у перетвореннях на селі при МТС створювалися спеціальні політвідділи. Таким чином, на кінець четвертої п'ятирічки процес колективізації у західноукраїнських землях був в основному завершенні.

Значні перетворення були здійснені її у промисловості. Вони докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

вирівнювання розвитку різних регіонів України;

включення західноукраїнських земель в єдиний союзний промисловийкомплекс;

модернізацію існуючої промисловості;

освоєння місцевих природних ресурсів;

зміну соціальної структури населення.

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2$ тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції на 1950 р. зріс у 3,2 разу.

Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

— значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7 % від загальної кількості підприємств, а в 1949р. —вже 12,6%;

відбулися якісні зміни в традиційних галузях виробництва: лісовій,нафтовидобувній, їх продукція стала перероблюватися на, місцях, а не увигляді сировини вивозитись за межі краю;

були створені нові для західних областей галузі індустрії —металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова,інструментальна, хімічна, реконструйовані й розширені деревообробна,харчова, нафтовидобувна, гірнича промисловість;

визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюдинайсучаснішого устаткування й обладнання, що вивозилися з Німеччини зарепараціями;

організована за сталінським зразком, вона успадкувала її традиційнівади: диспропорцію розвитку важкої і легкої промисловості на користьпершої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеністьтехнологічного циклу.

На кінець 1950-х рр. промисловий рівень розвитку Західної України був таким самим, як і в східних областях України.

Важливим заходом у здійсненні радянізації було формування нової системи освіти, яка б охоплювала всіх громадян. Справленім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація неписьменності, але поряд із цим давалася взнаки й ідеологізація освіти, покликана виховувати населення в комуністичному дусі п витравити в нього національну самосвідомість. У

вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською

мовою. У західні області на постійну роботу було направлено понад 50 тис. учителів різних спеціальностей, доставлено тисячі підручників і наочних посібників. Створювалася мережа професійно-технічної та вищої освіти.

Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування населення. Із цією метою до західних областей було направлено сотні медичних працівників вищої та середньої кваліфікації.

Отже, процес радянізації в основному був завершений наприкінці 1950-х рр.

3. Боротьба з ОУН - УПА.

Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдавалося до. різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА, яка в 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину, структуру ОУН—УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — організація, покликана здійснювати., керівництво національно-визвольним рухом в Україні. УГВР очолювали Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебедь, 10. Липа та інші. УГВР прийняв низку законодавчих актів — «Устрій», «Платформа», «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН—УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945—1946 рр. УПА (кількість 20—25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершення бойових дій в Європі проти УПА були кинуті "війська МВС—МДБ. Величезні райони на території Волині та-в передгір'ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Усіх, хто хоч якоюсь мірою був пов'язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір. Зазнавши великих втрат, УПА здійснювало рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину та Австрію. Ті, що не могли прорватися, розділилися па невеликі

групи, здійснюючи напади па активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об'єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність радянських каральних органів, а також ефектніші соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору. У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Р. Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Нового наступник В. Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони діяли до середини 1950-х рр. Повідомлення про викриття окремих військових груп траплялися і на початку 1960-х рр. Зрештою рух опору поступово згасає. Сильного, удару націоналістичному руху було завдано після вбивства агентом КДБ у Мюнхені Л. Ребета (1957) і С. Бендери (1959). 170 тис. членів ОУН-УПА було засуджено й відправлено до таборів. Проте і в таборах повстанці не припиняли боротьбу. Вони ставали одними із головних організаторів хвилі повстань і бунтів, що прокотилися і таборами ГУЛАГу в 1946-1955 рр., а також припинили в таборах і терор карних злочинців проти «політичних».

4. Операція «Вісла».

Характеризуючи трагічний повоєнний період українців Закерзоння, варто підкреслити, що операція "Вісла" - завершальний етап переселення українського населення із цієї території (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина). До цього етапу проводилось так зване "добровільне переселення" (вересень 1944 серпень 1945 рр.), яке здійснювалось згідно з угодою між польським комітетом національного визволення та урядом УРСР. В цей період в Україну із Закерзоння переселилися лише 81 тис. осіб, переважно господарства, які були знищені війною, і ті сім'ї, яким загрожували дії польського підпілля.

Однак незабаром добровільне переселення майже припиняється; причиною цього став страх перед сталінською тоталітарною системою. Тоді польський уряд за допомогою спецзагонів, міліції, військових частин розпочав здійснювати насильницькі методи виселення українців до УРСР. Ці терористичні акції часто підтримувались прикордонними військами НКВС.

Внаслідок насильницької депортації (вересень 1945 - серпень 1946 рр.) в УРСР було переселено понад 480 тис. осіб.

Незважаючи на терор, масові облави, польській владі не вдалося досягнути своєї мети. У Польщі залишилося близько 150 тис. українців, яких підтримувало українське революційне підпілля, і насамперед збройні військові відділи УПА. Польська влада прийняла рішення про примусове виселення українського населення вже не до УРСР, а у так звані "повернуті" західні та північні райони. Ці репресивні дії відомі як акція "Вісла" (квітень - липень 1947 р.). Наслідки: було депортовано 140,5 тис. осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб та вбито понад 650 осіб.

Отже, операцією "Вісла" польська влада ставила насамперед мету знищити українське революційне підпілля і ліквідувати українську національну меншість. Переселенцям не давали можливості навчатися українською мовою, вступати до вищих навчальних закладів, заборонялося жити у містах.

Необхідно зазначити, що Сенат Республіки Польщі прийняв 3 серпня 1990 р. спеціальну заяву про засудження акції "Вісла". В ній вказувалось: "... Комуністична влада, приступивши до ліквідації відділів Української повстанської армії, здійснила в той же час насильницьке переселення осіб, переважно української національності. Протягом трьох місяців було виселено з різних місць приблизно 150 тис. чол., позбавлених свого майна, будинків і святинь... Сенат Республіки Польща засуджує акцію "Вісла", характерну для тоталітарних режимів, і намагатиметься відшкодувати образи, що випливають з неї". (Див.: Історія України:, Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля). - К, 2001, с. 420, 421).

Верховна Рада Української РСР в заяві про ставлення України до акції "Вісла" (9 жовтня 1990 р.) відзначила наступне: "... Визнання Сенатом протиправності акції "Вісла" Верховна Рада УРСР розцінює як серйозний крок до виправлення кривд, заподіяних українцям у Польщі. Ми свідомі того, що з українського боку через давні взаємні непорозуміння поляки так само зазнали в ті часи немало горя і страждань. Ми засуджуємо також страхітливі злочини сталінського режиму проти поляків.

Верховна Рада Української РСР висловлює впевненість у тому, що спільними зусиллями українці та поляки подолають наслідки трагічної минувшини і започаткують новий етап відносин і між нашими народами і державами". (Див.: Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля). - К., 2001, , с. 420, 421),


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.