Тема 17

20 Февраль 2014 →

Лекція № 17

Тема : Українські землі у складі Польщі

Мета: розкрити становище й розвиток українських земель у складі Польщі; з'ясувати ставлення правлячих кіл Польщі щодо українства; охарактеризувати українські політичні сили й перебіг політичної боротьби; розвивати в студентів уміння аналізувати, зіставляти, робити висновки; виховувати студентів у дусі поваги до історії свого народу. Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта „Західноукраїнські землі у міжвоєнний період", атлас.

Основні поняття і терміни: сепаратизм, осадники, асиміляція.

Основні дати: 1921-1925рр. - діяльність українського Таємного університету у Львові; 14 березня 1923р. - рішення ради послів країн Антанти про входження Східної Галичини до складу Польщі; 31 липня 1924р. прийняття закону, за яким польська мова проголошувалась державою, за яким заборонялося вживання української мови в державних установах; 1935-1938рр. - спроба польсько-українського порозуміння, курс на „нормалізацію".

ПЛАН

Становище українських земель у складі Польщі

Економічне становище населення

Політичні партії у Східній Галичині

1. Становище українських земель у складі Польщі

У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі трьох держав: Галичина, Волинь, Полісся та Холмщина у складі Польщі, Закарпаття — Чехословаччини, Буковина-Румунії. На території Галичини діяли такі організації, як «Просвіта», що у 1938 р. мала 84 філії (повітові осередки), 3208 читалень, 2065 театральних гуртків, 140 духових оркестрів, 1105 хорів, 533 гуртки «Молодої просвіти» та багато інших (страхових, спортивних, ігрових). Товариство згуртувало понад півмільйона активних членів. Діяли й інші організації: «Сокіл» та «Луч» для сільської молоді, «Пласт» для міських дітей. У 1920 році було створено жіночу організацію Союз українок, яка через 10 років налічувала понад 45 тис. членів. Ця організація проводила широку освітню, благодійну та культурну діяльність.

Освітня система на західноукраїнських землях була досить розгалуженою. Польський уряд дбав про освіту лише на початковому рівні, особливо е таких відсталих краях як Волинь, Полісся та Холмщина. Ще гірша ситуація складалася для українців у

Румунії. Уже в 1926-27 навчальному році на Буковині не залишилося жодної української початкової школи — вони були зрумунізовані. Закон про народні школи вимагав, щоб громадяни «румунського походження», що «забули» свою рідну мову, віддавали дітей у державні або приватні школи, де викладання велося румунською мовою. Українців змушували змінювати прізвища на румунські. На початку 30-х років була заборонена навіть назва — українці. Середня освіта існувала в переважній більшості для поляків. У 1931 році одна польська гімназія припадала на 116 тис. поляків, а одна українська — на 230 тис. українців. Зазнавали українці дискримінації й на рівні вищої освіти. Дещо інше становище було у Закарпатті. У всякому разі доля до закарпатців на цей раз була значно «прихильнішою», ніж, наприклад, до населення Буковини та Східної Галичини й Волині, загарбаних відповідно Румунією та Польщею. Чеський уряд у території, населені українцями, вкладав більше коштів, ніж вилучав. З 1919 до 1939 року, наприклад, державні інвестиції на розвиток Закарпаття становили близько 1,6 млрд. крон. При підтримці урядових і громадських кіл Чехословаччини та за ініціативою визначних представників української еміграції в 20-30-х рр. в республіці були створені й успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, спілок і видавництв: «Український вільний університет», «Українська господарська академія», «Український високий педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова», «Українська студія пластичного мистецтва», Музей визвольної боротьби України, Український громадський видавничий фонд та ін., в яких об'єдналися кращі сили української інтелігенції, що своєю творчою працею збагатили українську та світову науку й культуру. Більше того, в міжвоєнні роки Прага поряд із Харковом, Києвом і Львовом стала центром українського культурного, наукового і навіть громадсько-політичного життя й до 1945 року залишалася найзначнішим осередком української еміграції в Європі. Міжвоєнний період (1921-1939 рр.) у Західній Україні позначений напруженою політичною боротьбою. У ній брали участь різні верстви населення. Політичні режими, що існували в країнах, до яких входили західноукраїнські землі (Польща, Чехословаччина, Румунія), допускали певну свободу політичної діяльності, тому політична боротьба найяскравіше виявлялася в діяльності партій.

2. Економічне становище населення

Соціально-економічне становище цих територій у складі вище зазначених держав було дещо різне, але мало й багато спільного. Це були в переважній більшості аграрні регіони. Близько 80 % населення західноукраїнських земель займались сільським господарством. Проведені на початку 20-х років урядами цих країн аграрні реформи принципово не змінили аграрних відносин в цих регіонах. Селяни землі не отримали - Так, 33,8 % всіх оброблюваних земель Західної України належало поміщикам, 8% державі, 2,1 % церкві, 48,8% селянських господарств мали лише 2 га землі кожне, а близько 1 мли селян були безземельні або малоземельні. На Закарпатті 74 % сільських господарств мали до 5 га землі. На Буковині було 115 тисяч безземельних і малоземельних господарств. Ситуація погіршувалася тим, що польський, румунський та чеський уряди активно переселяли своїх громадян на західноукраїнські землі. Протягом 20-х років лише польський уряд виділив на західноукраїнських землях понад 600 тис. га для майже 77 тис. своїх переселенців. Це були військові цивільні поселення. Аналогічну політику проводили румунський і чеський уряди. На Буковині було виділено 5 тис. га для румунських, а в Закарпатті 19 тис. га для чеських колоністів.

Значну роль у господарстві західноукраїнських земель відігравав кооперативний рух. Кількість кооперативів швидко зростала. Якщо в Галичині в 1921 році нараховувалось 580, то в 1939р. вже 4 тис. кооперативів, вони об'єднували понад 700 тис. чоловік.

В промисловості ситуація теж була досить складною. Уряди Польщі, Румунії, Чехословаччини відводили західноукраїнським регіонам роль споживача готової

продукції, яка вироблялась в центральних районах, і постачальника сировини та дешевої робочої сили. Незважаючи на це, українські підприємці досить успішно конкурували в багатьох галузях промисловості і торгівлі, розширювали вплив на банківське-кредитну систему. За міжвоєнний період в кілька разів зросли капітали національних об'єднань «Народна торгівля», «Маслосоюз», «Центробанк» та інші. Усе більше українців ставали власниками фабрик, заводів, житлових будинків.

Українці в Польщі складали дві окремі громади. Понад 3 млн українців Східної Галичини, що раніше входила до складу Австро-Угорщини, переважно належали до греко-католицької церкви, були національне свідомими й відносно добре організованими.

3. Політичні партії у Східній Галичині

Незважаючи на антиукраїнську політику правлячих кіл Польщі, існуючий політичний режим допускав певну політичну діяльність. Так, у Польщі на 1925р. Існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр.

Найбільшою та наймогутнішою серед українських політичних партій було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), яке утворилося у 1925р. і було, по суті, ліберальною партією інтелектуальної еліти краю. Лідерами об'єднання були Д.Левицький, В.Мудрий, С.Баран, О.Луцький. Головне завдання: захист економічних, політичних, національно-культурних прав українців. Під впливом УНДО перебувала значна частина українських фінансових, кооперативних та культурних закладів краю, товариств, у тому числі й найвпливовіша газета „Діло", яка, по суті, стала його неофіційним органом.

Соціалістичний спектр українського руху був представлений українською соціал-радикальною партією (УСРП), що утворилася після об'єднання у 1926р. Найстарішої західноукраїнської партії Русько-української радикальної партії з Українською партією соціалістів-революціонерів, що діяла на Волині. Прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України, її лідерами були Л.Бачинський та І Макух.

Ще однією соціалістичною партією була Українська соціал-демократична партія (УСЛП). Лідером партії був М.Ганкевич. Решта українських партій біли менш чисельними й маловпливовими (Українська католицька партія, Волинське українське об'єднання, москвофіли тощо). Майже всі українські партії виступали за об'єднання українських земель у єдину державу. Узагальнюючи, можна висловитися словами Д.Левицького: „На Радянській Україні росте, міцнішає й розвивається українська національна ідея, і разом зі зростом цієї ідеї чужі рамки фіктивної української державності наповнюються рідним змістом справжньої державності". Але в 1930-ті рр. його думка стосовно УСРР і СРСР докорінно змінюється.

Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923р. Перетворилася в Комуністичну партію Західної України (КПЗУ) і увійшла до Компартії Польщі. Діяла підпільно. На чолі КПЗУ стояли Й.Клірик, Р.Кузьма. За рішенням Комінтерну в 1938р. Було розпущено.

Українські партії боролися за місця у польському парламенті: якщо в листопаді 1927р. Представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і 6 сенаторів, то в липні 1930р. - із 50 послів і 14 сенаторів.

Поряд із легальними українськими партіями зросла ще одна сила -націоналістичний рух в 1930-1950-ті рр. XX ст. Витоки тягнуться з Праги (була створена група старшин УСС і УГА на чолі з Є. Коновальцем). Основний метод боротьби вважався терор проти представників окупаційної влади, установ тощо. Найвідоміші акції УВО: невдалий замах колишнього старшини УГА С.Федака на Ю.Пілсудського (1921р.), компанія саботажу та терористичні акти проти українських угодовців (1922р.), експропріаційні акції (1924-1926рр.) тощо.

Ідеологічною основою національного руху стала ідеологія інтегрального націоналізму Д.Донцова. Діяльність УВО та Д.Донцова сприяли консолідації націоналістичних сил. У 1929р. Постала Організація українських націоналістів (ОУН).


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.