Тема 1 ОПУД

20 Февраль 2014 →

Лекція № 1

Тема лекції: Вступ. Соціально-економічна сутність підприємницької діяльності

План лекції:

1. Історичні аспекти розвитку підприємництва.

2. Сутність і функції підприємництва. Роль і призначення підприємництва в економіці держави.

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності. Принципи та види підприємницької діяльності.

4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.Припинення підприємницької діяльності. .

Література:

1. Основна:

1.1 Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : Кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15/print1323883625103676.

1.2 Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : Кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print1325674069183342.

1.3 Воронкова А.Е. Поддержка конкурентоспособным потенциала предприятия [Текст] / А.Е. Воронкова. – Луганск : Изд-во ВУГУ, 2000. – 276 с.

1.4 Городецька Л.О. Економіка і організація виробництва: Навчальний посібник [Текст] / Л.О. Городецька [та ін.] . – К. : Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. – 400 с.

1.5 Донець Л.І. Основи підприємництва: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів [Текст] / Л.І. Донець, Н.Г. Романенко. – К.: Центр навч. літератури, 2006. – 320 с.

1.6 Мороз О.М., Основи підприємництва : Навч.посібник [Текст] / О.М. Мороз, В.І. Невмержицький. – К.: КНТЕУ, 2005. – 168с.

2. Додаткова:

2.1 Виноградська А. М. Основи підприємництва: Навчальний посібник [Текст] - К. : Київський державний торговельно-економічний університет . – 2000. – 345 с.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Історичний розвиток поняття "підприємництво". Товарне виробництво - матеріальна основа виникнення підприємництва.

Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності.

Мета дисципліни “Основи підприємництва” – формування у студентів ринкової психології, озброєння знаннями і розумінням законів і принципів, згідно яким розвивається бізнес, існуючих в ньому проблем.

Основні завдання курсу:

Навчити студентів аналізувати цілі, задачі і практику організації бізнесу.

Ознайомити з масштабом підприємництва за допомогою вивчення інтеграційного характеру проблем бізнесу.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

соціально-економічний зміст і форми функціонування бізнесу, передумови та основні засади розвитку підприємницької діяльності.

Студенти повинні вміти:

застосовувати набуті знання і певні практичні навички як в організації власного бізнесу, так і в майбутній трудовій діяльності в інших сферах економіки України.

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність та товарне виробництво.

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Саме суспільний поділ праці зумовлює об’єктивну необхідність і можливість регулярного обміну продуктами.

Іншою передумовою формування товарного виробництва є економічна відокремленість виробників, яка полягає у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обмінювати можна лише те, що належить виробникові, тобто є його власністю.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натуральному господарству 7 – 8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси:

суспільний поділ праці;

повна соціально-економічна відокремленість виробників;

економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну;

приватна власність на результати праці;

продукт праці набуває форму товару.

Товар – це продукт праці, який має дві властивості:

здатність задовольнити певну потребу людини;

можливість обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу. Тобто товар – це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв’язку є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки веде до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і, як результат, до зростання кількості виробленої продукції, тобто продуктивності праці.

Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні й духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать:

працівники;

засоби праці (інструменти, механізми, машини, двигуни, апарати, різні пристрої тощо);

предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини тощо);

наука як специфічна продуктивна сила;

форми і методи організації виробництва;

інформація.

Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови.

Перша – це обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності (у товарі, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

Друга – це економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне (вільне) формування програми діяльності тощо. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю (атрибутом) товарного виробництва. У свою чергу, підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва, яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом, на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у ХVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Вперше поняття “підприємець” (фр. – entrepreneur) у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільон [1]. Р. Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХVIII – ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Адам Сміт перебував під значним впливом Річарда Кантільйона і фізіократів. Підприємець, за висловом А. Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

У ХVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.Б. Сей вважав, що підприємець – це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).

Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці “Принципи економікс” (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:

функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є “здійснення комбінацій” факторів виробництва або різні нововведення;

підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому “розподіляється” серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;

підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу ХХ ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація – дітище підприємництва, а підприємець – творець інновації.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

2. Сутність і функції підприємництва. Роль і призначення підприємництва в економіці держави

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

постійна наявність фактора ризику;

орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

готовність наражатися на власний ризик;

гнучкість і постійне самооновлення;

цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Крім того, підприємництво – це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

творчу (новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Отже, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [1].

Не треба ототожнювати поняття “підприємництво” та “підприємливість”.

Підприємливість – це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5 – 8 % населення країни є представниками підприємницьких кіл.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності. Принципи та види підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" та «Господарського кодексу» суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Дійсний Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні початки здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- притягнення на добровільних початках до здійснення підприємницької діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, установлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання робітників;

- притягнення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу за своїм розсудом.

Всі численні прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види:

виробниче підприємництво;

комерційне підприємництво;

фінансово-кредитне підприємництво;

Виробниче підприємництво є найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага тощо. Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу.

Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес – це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтіснішим чином пов’язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва, торговельний бізнес не мав би матеріальної (речової) основи, залишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами.

У центрі виробничого підприємництва – виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав’ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція – виробництво.

Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. З історії розвитку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел породжував купецький бізнес (комерційне підприємництво). Цей зв’язок простежується протягом багатьох століть. При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Комерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит та товари, значно активізувала виробниче підприємництво.

Комерційне підприємництво – це діяльність, пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова – це торгівля, а комерсант – це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання і засоби виробництва.

Принципова схема комерційного підприємництва є істотно простішою за схему виробничого підприємництва у зв’язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес.

Підприємець закупає товар у володаря товарів. Товар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму, яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продажу, як правило, за оптовими цінами, які значно менші, ніж ринкові роздрібні ціни, за якими потім реалізуються закуплені товари.

Тому під час реалізації всієї партії товару комерсант отримує відповідну виручку.

Основною формулою торговельної угоди є: “товар – гроші” (за товар – гроші) при продажу та “гроші – товар” (за гроші – товар) при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою: “товар – товар” (за товар – іншій товар або послуги).

Формула торговельної угоди нібито є простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку в торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і післяпродажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб’єктами комерційного підприємництва є магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети.

В умовах численних господарських зв’язків комерційні організації не в змозі розв’язати всі питання обсягу власними зусиллями. Тому надійними партнерами тут виступають посереднику. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які знаходяться між підприємцем і споживачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські (посередницькі) операції, а й можуть також здійснювати торгівлю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюється в ринковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти потім продаються покупцям за плату, що перевищує попередню грошову суму, у результаті чого утворюється підприємницькій прибуток.

Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видив підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво перебуває лише на початковій стадії становлення. У зв’язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.

Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик всіх учасників цього нового та незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

В Україні на початок 2011 р. було зареєстровано і діяло: 203 комерційні банки, 340 бірж, у тому числі – 4 фондові біржі, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 390 кредитних спілок.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки. Страхування – це формування грошових фондів їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування: страхування життя здоров’я, майна, відповідальності.

При страхуванні життя і здоров’я страховик зобов’язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров’я, зумовленої нещасним випадком. За умови втрати життя сума коштів, зазначена в угоді, надається спадкоємцям страхувальника.

При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в страховому контракті встановлюється частка компенсації вартості втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії або викрадення автомобілю тощо), залежно від завданого збитку.

Страхування відповідальності – це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичальник виявиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит у певний строк, не сплатить проценти за кредит. Щоб підстрахуватися на такий випадок, банк укладає зі страховою компанією угоду, в якій визначаються умови відшкодування втрат у зв’язку з несплатою кредитів.

В Україні на початок 2000 р. було видано ліцензій (спеціальні дозволи) на здійснення підприємницької діяльності 262 страховим організаціям.

Форми організації підприємництва характеризують те, яким чином підприємці організують свою справу, як вони взаємодіють один с другим та з одними учасниками підприємництва. Форми організації підприємницької діяльності, що визначені юридично, називаються організаційно-правові форми підприємницьких фірм, які діють на арені українського бізнесу, розглянуто в цій темі.

Для практичної організації підприємницької діяльності потрібні знання з багатьох дисциплін. Насамперед, йдеться про економічну теорію, менеджмент та маркетинг, які є підґрунтям для створення та функціонування власного бізнесу. Зокрема, курс економічної теорії як теорії і практики ринкового господарства дає змогу зрозуміти макроекономічне середовище, безпосередню практику ринкової організації виробництва. Це наука також про саморегуляцію економіки на основі економічної свободи її учасників. Головне завдання економічної теорії полягає у з’ясуванні закономірностей, причин і факторів, що визначають ринкову ціну товару, переходу індивідуальних витрат виробництва в суспільну ринкову ціну.

Маркетинг уособлює сукупність знань про таку систему організації роботи фірм, за якої виробничі рішення виносяться на основі спеціального вивчення потреб споживачів, їх прогнозу та управління. Маркетинг означає, що виробник товарів або продукції, послуг від пасивної функції виробництва і пропозиції товарів переходить до активної поліфункції формування попиту поряд із виробництвом товарів.

Головною метою маркетингу як засобу організації підприємницької діяльності виступає створення й функціонування системи регулювання виробництва на виклик ринку. Маркетинг стає провідною ланкою підприємницького управління. Реалізація його принципів означає підпорядкування, насамперед виробничого менеджменту, вимогам ринку (формування асортиментної програми виробництва),чітке виконання запланованої виробничої програми, її оперативне коригування в разі необхідності. Зрештою, здійснення програм маркетингу означає збільшення питомої ваги продукції фірми на ринках збуту.

Винятково велике значення у підприємницькій діяльності має менеджмент, що є узагальненням практики раціонального управління комерційним підприємством. Це пов’язано з ускладненням технології виробництва і зростанням вартості устаткування, загостренням конкурентної боротьби, поліваріантністю результатів підприємницької діяльності. Менеджмент розглядає фірму як соціальну ланку ринкової системи господарювання, в якій відбуваються управління фінансами, маркетингом, менеджмент персоналу, виробництва та інші напрями мобілізації колективних зусиль.

У своєму поєднанні економічна теорія, маркетинг, менеджмент є науково-методичною та практичною основою вивчення комплексу питань організації та економіки підприємницької діяльності. Вони розкривають багатство змісту ринкової економіки, основні принципи та форми її реалізації у практиці підприємницької діяльності.


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.