Тема 1.4. Види і форми розумової діяльності

20 Февраль 2014 →

Лекційний матеріал до теми 1.4

Тема 1.4. Види і форми розумової діяльності. Основні закони риторики.

Знати: прийоми мислення, види, форми розумової діяльності, поняття про риторику, основні закони риторики, техніку підготовки ораторського монологу, ораторські прийоми привертання уваги слухачів.

Уміти: правильно читати й осмислювати прочитане, володіти прийомами мовлення та мислення, збагачувати словник; відредагувати, перекласти текст

Основні поняття і ключові слова: мислення; риторика; закони риторики; публічний виступ, промова, композиція промови, методи впорядкування матеріалу виступу, “прикрашання” промови, виголошення промови.

Питання, що розглядаються:

1. Мислення – як інтелектуальний процес фахівця [1], с.21-22.

1.1. Поняття про мислення. Функції мислення.

1.2. Типи, види і форми мислення.

Т.Л. Форми мислення: судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння; умовиводи - це утворення з кількох суджень нового судження; розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби; уява як вища форма розумової діяльності.

2. Ораторська майстерність – основа успішної комунікації фахівця [1], с.22-25.

2.1. Поняття про риторику.

2.2. Закони риторики.

2.3. Які уміння формує у людині сучасна риторика?

3. Публічний виступ – монологічна форма усного професійного спілкування [1], с.17-20; [2], с.304-311; [3], с.95-103.

3.1. Публічний виступ. Форми і види публічного виступу.

3.2. Етапи підготовки виступу.

3.3. Композиція виступу.

3.4. Варіанти проголошення промов.

3.5. Аналіз промови.

1. Розумова діяльність людини. Види і форми.

Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності в свідомості людини. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція, конкретизація.

Мисленняоснова розумової діяльності людини.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.

Мислення людини відбувається з допомогою понять.

Основні функції мислення (підручник 1, с. 21)

Пізнавальна (відображення світу і самовідображення).

Проектуюча (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності).

Прогнозуюча (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього).

Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислова переробка).

Технологічна (розробка правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльності людини і суспільства в різних формах і проявах).

Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз).

Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)

Аналітична і синтетична

Постановка та розв’язання різноманітних завдань і проблем.

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції).

Види розумової діяльності:

аналіз; синтез; абстрагування; узагальнення; конкретизація.

Аналіз — це уявний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез — уявне поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.

Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

за суміжністю;

за подібністю;

за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення або поняття викликає інші.

Форми розумової діяльності:

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи - це утворення з кількох суджень нового судження.

Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби.

Уява як вища форма розумової діяльності.

Особливості розумової діяльності людини з точки зору безпеки життєдіяльності.

Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, розсудливість.

Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок.

Для розумової діяльності характерні: велика кількість стресів, малорухомість, вимушена поза. Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість; ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги — в середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму.

2.1. Поняття про риторику.

Риториканаука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їх ефективності. Риторика виникла у Стародавній Греції, звідти поширилася на Стародавній Рим, згодом – на країни Європи.

Історія Стародавньої Греції знає імена видатних промовців, що могли своїми виступами впливати на настрої людей чи суспільні процеси – Сократ, Платон, Демосфен, Арістотель та ін.

Особливого поширення набули судові промови. З’явилися навіть фахівці з написання текстів промов для необізнаних із красномовством клієнтів – логографи.

Загальну теорію красномовства сворив Арістотель, який відстоював думку, що риторика має всеосяжний характер, може використовуватися у будь-якій сфері життя.

Вершиною розвитку ораторського мистецтва була діяльність Марка Туллія Цицерона, який, крім публічних виступів, продовжив розробку теорії риторики. Продовжувачем і послідовником Цицерона був Квінтіліан. На його думку, успіх в ораторському мистецтві залежить від природних якостей – уваги, пам’яті, здатності імпровізувати, широких знань.

Найбільш відомими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон та Кирило Туровський. Першому з них належить «Слово про закон і благодать», другому – «Слово в новий тиждень після Пасхи».

Тривалий час центром, в якому розвивалося ораторське мистецтво, була Києво-Могилянська академія, в якій одним із навчальних предметів стала риторика - церковна і світська, в теоретичному і практичному аспектах. Упродовж неповних двох століть (1635-1817) тут було складено 127 підручників риторики (кожен викладач читав курс за власним підручником). Студентів учили створювати судові і панегіричні промови, писати листи.

Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці», Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.

Менш сприятливими для розвитку риторики були десятиліття радянської влади в Україні з повним партійним контролем над будь-якими масовими зібраннями. Справжній спалах ораторського мистецтва спостерігався в останні роки існування Радянського Союзу (1989-1991) з їх масовими мітингами та в перші роки незалежності України (1991-1994). Яскравими ораторами в той час виявили себе, наприклад, Дмитро Павличко, Вячеслав Чорновіл. Проте подальші події в суспільстві спричинилися до згасання того загального піднесення, до спаду суспільної активності громадян.

Але й сьогодні ми маємо зразки публічних виступів, наприклад, цикл радіопередач Анатолія Погрібного «Якби ми вчились так, як треба» чи авторська програма Володимира Яворівського на захист нашої мови, української державності.

Особливістю риторики як науки є її комплексний характер, зв'язок з іншими галузями людського пізнання – логікою, психологією, філософією, етикою, лінгвістикою, сценічною майстерністю.

Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.

Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.

Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною», - радив Квінтіліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань.

Завдання формування мовних навичок стала особливо актуальною в останні десятиліття. Це пов'язано з різкою зміною комунікаційної, і, відповідно, мовної ситуації в суспільстві, з політичними демократичними процесами. Сучасній людині дуже важливо вміти будувати своє усне висловлювання, розуміти й адекватно реагувати на чужу мову, переконливо відстоювати власну позицію, дотримуючись мовні і етико-психологічні правила поведінки.

Освоєння публічної, ораторської мови передбачає формування різних умінь: лінгвістичних, логічних, психологічних та ін, спрямованих на розвиток риторичної компетенції, тобто здатності і готовності здійснювати ефективне спілкування.

Риторика вчить думати, виховує почуття слова, формує смак, встановлює цілісність світовідчування. Через поради та рекомендації, глибокодумні і виразні тексти, риторичну освіту диктує стиль думки і життя сучасного суспільства, даючи людині впевненість у сьогоднішньому і завтрашньому дні.

2.2. Закони риторики.

Самостійна робота. Розкрийте значення формули Р = К+А+С+Т+М+ЕК+СА (підручник 1, с.23-25).

2.3. Які уміння формує у людині сучасна риторика.

Риторика і культура мовлення пронизує всі сфери сучасного суспільства. Мова – це форма мислення та засіб комунікації. Риторика необхідна для формування культурного рівня людини, можливості встановлювати стосунки з суспільством. Професійна кар'єра залежить від культури спілкування, уміння налагоджувати відносини із колегами, керівниками.

Необхідно всіляко пропагувати ідею усного публічного мовлення, пропагувати риторичні норми й навчати ораторському мистецтву, починаючи з школи. Звісно ж, це найважливіша громадське завдання сьогодні, яке дозволить сформувати у суспільстві справді демократичний клімат, призведе до формування громадянської відповідальності за власне рішення під час виборів чи на референдумі, сприятиме формуванню уваги і інтересу до чужої думки, формуванню політичної й міжособистісної толерантності, такої потрібної для нашого суспільства.

Сучасна риторика формує у людини уміння:

всебічно аналізувати предмет дослідження;

оцінювати особливості аудиторії;

розробляти програму діяльності;

працювати з фактами, створюючи атмосферу співтворчості зі слухачами;

удосконалювати власне мовлення;

встановлювати контакт з аудиторією;

аналізувати власні відчуття.

Усі ці уміння дуже важливі для кожної людини, а особливо для тих, хто працює в інтелектуальній сфері. Промова – вияв внутрішнього, духовного життя людини, її світогляду, її розуміння світу.

Ось чому сьогодні відроджується увага до риторики у навчальних закладах усіх рівнів. Адже, як сказав Цицерон, ораторами не народжуються – ораторами стають.

3. Виступ. Композиція мовлення

3.1. Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує певну мету (донести інформацію, переконати).

Публічний виступ передбачає спілкування однієї людини з групою. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або для зацікавлених людей; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, певних умінь і навичок.

Формами публічного виступу, що використовуються у сфері ділового спілкування, є повідомлення і ділова доповідь.

Повідомлення – це невеликий публічний виступ на якусь тему, що готується здебільшого за одним джерелом. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад питань життя і діяльності певного колективу обов’язково з висновками та пропозиціями.

Роди промов

Види промов

Соціально-політичні

Доповідь на з’їзді партії

Дипломатична промова

Мітингова промова

Агітаційна промова

Інформаційний огляд подій

Академічні

Наукова доповідь

Наукове повідомлення

Лекція

3. Судові

Звинувачувальна промова (прокурорська)

Захисна промова (адвокатська)

Самозахисна промова

Соціально-побутові

Ювілейна, вітальна, прощальна промова

Застільна промова – тост

Похоронна (поминальна) промова

5. Богословсько-церковні

Проповідь

Промова на соборі

3.2. Техніка підготовки ораторського монологу (виступу)

Розроблена ще в античній риториці формула мисленнєво-мовленнєвої діяльності відповідає сучасним науковим уявленням про механізм комунікативного процесу. В основі класичної схеми ораторського мистецтва 5 етапів діяльності оратора.

1. Винайдення (invention – «винайти, що сказати») – інвенція, тобто визначення теми і мети майбутнього виступу, відбору матеріалу для промови. Інвенція відповідає вимозі змістовності ораторської промови.

2. Розташування (disposition – «розташувати винайдене») – диспозиція, етап розміщення компонентів матеріалу, здобутого в процесі інвенції, етап побудови композиції промови. Диспозиція відповідає вимозі логічності, ясності та цільності ораторської промови.

3. Прикрашання (elocution – «прикрасити словом») – елокуція - процес словесної реалізації. Риторика пропонує безліч мовних засобів виразності: тропів і фігур, що дозволяють створити текст, відповідний вимогам ясності, точності, виразності мовлення.

4. Репетиція (aktio – «дія», «рух»). Акція як розділ риторики дає рекомендації щодо інтонаційної виразності мовлення, зовнішнього вигляду оратора, поведінки перед аудиторією.

5. Запам’ятовування (memoria – «пам'ять») – мнемотехніка – прийоми запам’ятовування матеріалу.

1. Винайдення

Мати, що сказати – основна передумова гарного і правильного мовлення. В процесі підготовки публічного виступу саме процедура інвенції (пошуку і попередньої систематизації матеріалу) забезпечує змістовність промови. В процесі інвенції оратор має відповісти на чотири запитання.

Про що розказати (тобто визначити предмет, тему виступу)?

Вибір теми.

Для чого про це розповідати (визначити мету виступу)?

Мета промови.

Що саме про це розповісти (визначити коло питань промови)?

Коло питань. Формування змісту промови.

На наступному етапі оратор продумує, формує зміст промови, тобто відповідає на питання: що саме розповісти про вибраний предмет мовлення. Що на цю тему сказали інші (зібрати матеріал з різних джерел, зіставити, поєднати його зі своїм матеріалом)?

Систематизація матеріалу.

Наступний етап інвенції – вивчення і підбір енциклопедичного матеріалу і поєднання його з емпіричним. В риториці емпіричним матеріалом називають матеріал, що є результатом самостійної роботи оратора, його оригінальним внеском в розробку теми. Якість емпіричного матеріалу свідчить про креативні можливості мовця, його спроможність «генерувати» ідеї. Енциклопедичний матеріал – це «чужий досвід», джерелами енциклопедичного матеріалу є енциклопедії, довідники, словники, монографії, статті, ділові документи, преса, телебачення, радіо, безпосереднє інтерв’ю тощо. Енциклопедичний матеріал – це цифри, факти, приклади, цитати, погляди різних людей, авторитетних у цій темі.

Щодо пошуку матеріалу для промови, оратор має пам’ятати таке: матеріалу (інформації, фактів, міркувань) як емпіричного, так і енциклопедичного, має бути знайдено, вивчено і проаналізовано набагато більше, ніж буде використано в промові. Справа в тому, що резервний, надлишковий матеріал додає впевненості оратору, вагомості і переконливості кожному слову промови. Отож ще однією умовою вдалого, гарного виступу є великий обсяг резервного матеріалу.

Зробимо підсумки

На етапі винайдення матеріалу оратор повинен:

вибрати тему виступу, гармонізуючи в ній індивідуальний і суспільний інтереси;

чітко визначити мету свого виступу, конкретну і загальну, а відтак визначити вид промови: розважальна, інформаційна, переконуюча;

розробити зміст промови, тобто виділити коло питань, проблем даної теми, які будуть подані в промові, підібрати фактичний (емпіричний) матеріал;

сформулювати свою позицію, систематизуючи емпіричний та енциклопедичний матеріали.

2. Розташування

Давні греки вважали, що ніщо безладне, невпорядковане не може бути ні красивим, ні добрим. Заплутаний невпорядкований матеріал сприйматиметься важко і не викличе зацікавлення у слухачів. Це визначає важливість процесу побудови композиції промови. Композиція (від лат. сomposition – “складання, створення”) – побудова виступу, співвідношення його окремих частин, відношення кожної окремої частини до виступу як єдиного цілого.

У будь-якій промові має простежуватись найпростіша універсальна тричастинна композиція: вступ, основна частина, закінчення.

3. Прикрашання

Оратор, що пропонує слухачам промову, має ставити перед собою три завдання: запропонувати певний матеріал, розташувати цей матеріал так, щоб його було легко сприймати, а також “подати” матеріал у певний спосіб, тобто добирати для нього найкращу словесну форму.

Першою ознакою мовлення, якій підпорядковуються всі інші, є правильність. Замисліться над словами Цицерона: “Вміти правильно говорити … ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство (чеснота) вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина”. Крім того, саме правильність мовлення забезпечує взаєморозуміння. Отже, що таке правильне мовлення? Це мовлення, що відповідає встановленим правилам, нормам літературної мови. Як найважливіші в публічному мовленні (тому що найпомітніше порушення саме цих норм) можна назвати лексичні, граматичні, орфоепічні норми.

Лексичні помилки в українському мовленні можуть бути пов’язані з проблемою українсько-російської двомовності (явище інтерференції).

неправильно: вклонятися від обов’язків (рос. уклоняться) – правильно: ухилятися від обов’язків, укр. вклонятися = рос. кланяться;

Російське “отношение” перекладається українською п’ятьма словами: відношення катета до гіпотенузи, взаємини між батьками, дружні стосунки, відносини між країнами, гарне ставлення.

Граматичні норми передбачають вибір правильної граматичної форми, правильного закінчення. Наприклад: ректор університету, командир полку, уривок з тексту, немає екзамену, зміна принципу, ремонт пароплава.

Дуже важливо для оратора дотримуватися орфоепічних норм – норм наголошування та вимови. Президент СРСР М. Горбачов говорив: “углУбить и нАчать перестройку”, “укрАинский народ”. І саме про його мовлення були складені перші анекдоти.

Психологи свідчать: порушення мовних норм, особливо грубі помилки у мовленні оратора, які, як кажуть, “ріжуть вухо”, зменшують довіру слухачів до нього. Отже вимога правильності – основна вимога до ораторського мовлення.

Надзвичайно важливою є ще й така ознака ораторського мовлення, як виразність. Досягається ця виразність використанням у мовленні спеціальних засобів. Краса мовлення підпорядковується головній функції ораторського мовлення – впливу на аудиторію, переконанню аудиторії.

Що розуміється під поняттям “краса ораторської промови”, “виразність ораторського мовлення”? В першу чергу це образність та експресивність, які й досягаються використанням різноманітних риторичних засобів.

Щодо використання засобів виразності у мовленні слід зробити такі зауваження. Тропи та фігури – дуже потужний засіб впливу на слухачів, та зловживати ними, перевантажувати ними промову недоцільно і небезпечно. Підкреслено красива промова викликає недовіру до оратора (“гарно співає!”).

4. Репетиція.

Репетиція є проголошення тексту подумки або вголос.

Жестикуляція має бути стриманою і щодо кількості, і щодо широти. Жести не повинні притягувати надмірної уваги слухачів. Вони мають бути природними.

Той, хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.

Той, хто говорить надто голосно, справляє враження агресивної людини.

Мова деяких людей незрозуміла через те, що вони недбало вимовляють звуки. Чітко артикулюйте кожен звук.

Гарний спосіб тренування голосу – читання вголос.

Контакт зі слухачами. Дивіться на своїх слухачів. “Обнімайте” зал. Не дивіться у вікно, у стелю, у підлогу. Не тріть нервово руки, хусточку, ручку чи окуляри. Не відсторонюйтесь від аудиторії, не ігноруйте її.

Виглядайте впевнено, з піднятою головою, легкою усмішкою, відкритим поглядом.

5.Проголошення промови.

Існує три способи проголошення промови:

читання тексту;

відтворення з пам'яті з читанням окремих фрагментів (спираючись на текст);

вільна імпровізація (експромт).

Виголошують без тексту дипломатичні, урочисті промови, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.

Інші види, зазвичай, вимовляють спираючись на письмову основу. Достатньо спрямувати погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібні цифру тощо. Такий виступ справляє враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами.

Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. У цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки з урахуванням великих знань, володіння риторичними навичками.

Після виступу промовець часто відповідає на питання слухачів, полемізує із ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, володіння гумором. Відповідь промовця призначається як запитувачу, так і присутнім.

3.3. Композиція виступу

Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.

Розпочинається виступ етикетними формулами, наприклад, звертанням: Дорогі співвітчизники! Пані й панове! Шановні колеги!

Після цього йде вступ. У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Можна акцентувати увагу на актуальності питання. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.

В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.

Кінцівка виступу теж є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:

- підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу;

- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;

- зробити слухачам комплімент;

- процитувати доречні поетичні рядки;

- пожартувати, викликавши сміх;

- створити кульмінацію.

Якщо виступ щодо його цікавості зобразити графічно, ми мали б криву, яка на початку піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки - кульмінації - наприкінці промови.

3.4. Особливості проголошення промови.

Існують різні типи промов за своєю внутрішньою структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням промови, є різні.

1. Промови, що читаються за конспектом.

У певних випадках „по-написаному” говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Офіційна політична промова є першим прикладом читаної за рукописом промови.

2. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам’ять.

Виступи тривалістю 1−2 години напам’ять не вивчити. Запам’ятавши певний обсяг матеріалу викладачі (оратори) викладають його перед аудиторією „з пам’яті”, часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.



Страницы: 1 | 2 | Одной страницей


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.