ПЗ до теми 1 ПАП Середа А П

20 Февраль 2014 →

Практичне занаття до теми 1 Дисципліни «Порівняльне адміністративне право»

Складіть порівняльну таблицю основних відмінностей адміністративного права у різних країнах.

Країна/класифікатор

США

Великобританія

Франція

ФРН

Італія

Характерна особливість

На думку американських юристів, адміністративне право США регулює функції, повноваження та діяльність адміністративних установ, а також судовий контроль над діяльністю адміністративних органів. Організація адміністративної системи окремих установ не належить до об'єктів регулювання цієї галузі права. Традиційно адміністративне право США регулює три об'єкти: адміністративну нормотворчість, адміністративну квазісудову діяльність та контроль судів над адміністрацією.

До особливостей адміністративного права Великобританії можна віднести верховенство парламенту, розподіл повноважень між адміністрацією та судами, особливу відповідальність міністрів тощо.

Для цієї системи характерна традиційно сильна централізація і наявність відокремлених адміністративних судів, які мали вирішальне значення у формуванні норм адміністративного права. Оскільки це право належить до інститутів публічного права і регулює правовідносини, що виникають у галузі управління, то, як правило, одним із обов'язкових суб'єктів цієї галузі завжди є державна установа.

Адміністративне право ФРН розвинулося пізніше, ніж французьке, але в останні роки набуває дедалі помітнішого значення. За допомогою норм цієї галузі регулюють майже всі соціально-економічні відносини країни. Посилення ролі органів управління виконавчої влади країни зумовлює необхідність їх чіткішого законодавчого врегулювання, з чим, на думку німецьких юристів, успішно справляється адміністративне право.

В Італії, як і в інших країнах континентальної Європи, адміністративне право виокремлено в самостійну галузь права, що регулює відносини у сфері управління та діяльності органів публічної адміністрації. Особливістю італійської правової системи є наявність спеціального нормативного акта, що встановлює чітку ієрархію джерел права, — це Загальні положення про закон.

Джерела адміністративного права

Щодо джерел адміністративного права США існує своя специфіка, яка пов'язана з державним устроєм цієї країни. Тобто до джерел належать конституції, закони федерації та штатів, судова практика й акти адміністративних установ. У конституціях закріплено загальні положення, які окреслюють коло повноважень законодавчих органів під час формування норм адміністративного права. У США окремі федеральні закони щодо адміністрації зібрано у Зведення законів США за назвою "Урядова організація і службовці". До нього, зокрема, було включено закон 1946 р. про адміністративну процедуру та деякі інші закони. Зрозуміло, що велика роль у формуванні матеріальних і процесуальних норм адміністративного права належить судам США, які наділені правом контролю за діяльністю адміністрації.

До джерел адміністративного права належать закони, звичаї, судові прецеденти та адміністративні акти.

Адміністративне право має свої джерела, до яких насамперед належать Конституція країни, закони та інші нормативно-правові акти органів управління, а також рішення судових органів, переважно адміністративних .

У Франції немає кодексу з адміністративного права, однак існує велика кількість збірників законодавчих актів з питань управління. До них входять нормативно-правові акти, які регулюють управління адміністративно-територіальними одиницями, акти щодо розпорядження державною власністю, про соціальне забезпечення тощо. Судова практика відіграє допоміжну роль у випадках, коли під час розгляду тієї або іншої справи виникають колізії, пов'язані із прогалинами в законодавстві.

До джерел адміністративного права ФРН належать Конституція, нормативно-правові акти законодавчих органів держави та органів публічної адміністрації. Особливе місце серед джерел посідають рішення Федерального адміністративного суду ФРН та норми міжнародного права.

Джерелами права визнаються закони, регламенти, корпоративні норми та звичаї.

Органи публічної адміністрації

До основних федеральних установ США належать президент, департаменти, урядові корпорації, незалежні установи та інші організації. Відповідно до законодавства США адміністративними установами вважаються лише ті з них, які не займаються військовою або зовнішньополітичною діяльністю і наділені повноваженнями приймати рішення щодо визначення юридичного статусу приватних осіб.

До центральних органів адміністрації належать прем'єр-міністр, кабінет, уряд, таємна рада, міністерства й установи. Адміністративна нормотворчість ґрунтується на делегуванні парламентом окремих нормотворчих повноважень адміністративним органам, тому таке законодавство має назву делегованого. Тобто парламент видає спеціальні закони, якими наділяє адміністрацію окремими повноваженнями щодо видання нормативно-правових актів.

Важливу роль у представництві держави відіграють міністри, які несуть відповідальність і перед парламентом, і перед судами за свою діяльність і за діяльність своїх підлеглих.

До суб'єктів адміністративного права належать передусім публічні особи, а також фізичні та юридичні особи приватного характеру. До публічних, зокрема, належать держава в особі її центральних і місцевих органів управління, адміністративні органи.

Федеральний Президент, федеральний канцлер, федеральний уряд, органи державної адміністрації та їх посадові особи, федеральна поліція, Федеральне бюро із захисту конституції.

Як і в більшості інших парламентських країн, систему виконавчої влади в Італії очолює уряд, тобто Рада міністрів, правовий статус якої регулюється Законом про діяльність уряду та організації Бюро Ради міністрів. Структура і внутрішня діяльність уряду регулюються також регламентом, який затверджується головою Ради міністрів.

До органів публічної адміністрації належать Бюро Ради міністрів, міністерства та міжгалузеві комітети, незалежні агентства та інші автономні служби. Окремі функції публічної адміністрації можуть виконувати інші суб'єкти публічного права, наділені правами юридичної особи.

Як відомо, принцип пропорційності є одним із найважливіших засадничих принципів. Тому, особливої уваги набуває застосування його на практиці, зокрема судової. Так, аналіз практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) свідчить про те, що цей принцип пов'язаний насамперед із проблемою правомірностей обмежень прав людини. І при оцінці кожного конкретного випадку додержання принципу пропорційності, ЄСПЛ послідовно вирішує чотири групи питань:

Чи було передбачене законом те обмежання (втручання), що заперечується;

чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у конвенції;

чи було воно необхідним у демократичному суспільстві;

чи було воно розмірним до тієї правової мети, яка досяглась

Дайте відповідь, чи додержано даний принцип у наступних випадках:

Справа Ранінен проти Фінляндії – ст. 3 Конвенції «Заборона катування» - вдягання наручників?

Так, адже цей захід вжито в межах законного арешту і тримання під вартою, і якщо він не супроводжувався використанням сили або публічним приниженням, що перевищує межі необхідності за таких обставин. У цьому контексті важливо, зокрема, встановити, чи є причини вважати, що зазначена особа протидіятиме арешту або спробує заподіяти шкоду або тиск на свідків.

Справа Яллох проти Німеччини ст. 3 Конвенції «Заборона катування» - медичне втручання, а саме примушування заявника вжити блювотний засіб з метою отримання доказів (виведення наркотиків з організму)?

Ні, і навіть ЄСПЛ встановив, що компетентні органи завдали заявнику тяжкого втручання у його фізичну і психічну цілісність проти його волі. Заявника змусили блювати не з лікувальною метою, а для отримання доказів. Натомість мети можна було досягти простішим природнім способом.

У юридичній літературі поряд з терміном «порівняльне правознавство» активно використовуються терміни «компаративізм», «порівняльна юриспруденція», «порівняльне право». В чому їх відмінність або схожість, чи вони взагалі є тотожними?

Термінкомпаративізм” походить від латинськогоcomparativus ” (“порівняльний”) і досить активно використовується вітчизняною наукою для позначення порівняння правової матерії. Суттєвих причин заперечувати проти його застосування немає. Правознавці, що займаються порівняльним правознавством, називаються компаративістами.

Термінпорівняльна юриспруденція” — це синонім термінапорівняльне правознавство” (одне із значень юриспруденціїправознавство).

Щодо співвідношення між термінамипорівняльне право” іпорівняльне правознавство”, то обидва вони широко застосовуються вченими для позначення того ж самого правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає лише в тому, що перший з них набув поширення в західній юридичній науці, а другий — у соціалістичній та постсоціалістичній науці.

Більш коректним є використання саме термінапорівняльне правознавство”, оскільки розуміння терміна “право” пов'язане з системою норм, яка регулює поведінку людей. Тож при використанні термінапорівняльне право” може виникнути думка про існування окремої галузі права — порівняльного права — поряд з цивільним, кримінальним чи адміністративним правом. Насправді ж порівняльне правознавство є лише системою знань, а не сукупністю правил поведінки. Отже, назвапорівняльне право” може створити помилкове враження про те, що дана дисципліна є незалежною галуззю права.




See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.