лекція до теми 14

20 Февраль 2014 →

Тема 14. Послуги у галузі освіти

Роль послуг у галузі освіти, їх структура та значення для населення.

Основні нормативно-технічні документи, що регламентують їх надання.

Характеристика основних видів послуг у галузі освіти: послуги у галузі дошкільного виховання; послуги у галузі середньої освіти; послуги у галузі вищої освіти; послуги у галузі технічної підготовки кадрів; навчання населення на курсах.

Шляхи удосконалення послуг у галузі освіти та підвищення їх ефективності.

Повнота надання послуг у галузі освіти та контроль їх якості.

Розширення пропозиції та диференціювання спектру товарів та послуг, представлених на ринку, об’єктивно зумовлюють відповідні процеси і в галузі освіти, починаючи від дитячих садків і закінчуючи ступенем МВА.

Постановка проблеми. В основному законі нашої держави – Конституції України – зазначено право на одержання безоплатної освіти, гарантоване державою. Проте не секрет, що навчання в багатьох випадках є оплачуваним – чи то офіційно, чи то хабарами (“особливість національної освіти“ – змога купувати диплом). Звичайно, ринок освітніх послуг досить місткий і наповнити його повністю державним коштом за рахунок бюджетних видатків неможливо. Можливим варіантом може бути навчання в кредит.

В умовах ринкової економіки та жорсткої конкуренції важливо не лише надавати “солідний багаж“ знань, а й готувати учнів до життя, формувати ринкову ментальність. Важлива якість отриманих знань, яка має забезпечуватись відповідністю навчального закладу виробленим державою стандартам. Це дозволить зорієнтуватись серед великої кількості нещодавно створених освітніх установ. Окрім того реформування освітньої системи України має на меті наблизити її до європейських стандартів, зробити наш диплом “ліквідним“.

Теза “навчання впродовж життя“, прийнята щодо освіти в Україні, має стосуватися не лише учнів, але й вчителів та вихователів. Потрібно створити умови, що б стимулювали викладача підвищувати власну кваліфікацію, працювати над собою. Звичайно, не останню роль має відігравати матеріальне заохочення, яке на сучасному етапі у державних школах майже відсутнє.

Аналіз проблеми. Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюється і пропозиція в сфері освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні пропозиції. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17.2 тис).

Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21.6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чине найбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664, ІІІ-ІV - 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги.

Якщо розглядати видаткову структуру бюджету в галузі освіти, то маємо таку структуру видатків на 2000 рік у відсотках: дошкільна освіта 2.9% загальних витрат на освіту, середня та позашкільна освіта – 2.8%, професійно-технічна освіта – 21.03%, вища освіта – 67.6%, післядипломна – 17.22%. Тобто, найбільші відрахування спрямовані на сфери, де готують майбутніх фахівців.

Слід зазначити, що ці відсотки в реальному грошовому еквіваленті все ж таки не є достатніми для забезпечення належної матеріально-технічної бази освітніх закладів, залучення до викладання фахівців та забезпечення належної кількості посібників та підручників. Саме тому останнім часом створюються освітні заклади приватної форми власності, котрі самі акумулюють кошти для власного функціонування.

На сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників. Потенційні роботодавці надають перевагу державним ВНЗ, а серед причин недовіри – залежність наявності та кольору диплома від кількості грошей студента (а точніше, його батьків).

Отже, варто докладніше розглянути конкурентноздатність в галузі вищої освіти, а також проаналізувати можливі перспективи таких нових для українського ринку освітніх пропозицій, як бізнес-освіта та дистанційна форма отримання освіти.

Вищі навчальні заклади. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію). А також можливістю отримання прибутків.

Перші три ВНЗ, що є лідерами у сумарному рейтингу, сформованому на основі оцінок експертів, посіли перших три місця і в рейтингу, сформованому на основі оцінок молоді. Тільки Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут“ за оцінками експертів посідає друге місце, а Національний університет “Києво-Могилянська академія“ – третє, за оцінками ж молоді – навпаки. Спостерігається значний відрив у сумі набраних балів цих трьох лідерів (особливо це стосується національного університету ім. Тараса Шевченка) від решти.

Основним показником конкурентноздатності певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т Шевченка; кваліфікованих програмістів та комп’ютерщиків – КПІ, а найкращих банківських працівників – Київський національний економічний університет.

Отже, серед переваг державних ВНЗ роботодавці зазначають багаторічний досвід на ринку освіти, усталені традиції, гарний викладацький склад, і чине найважливіше – ретельність конкурсного відбору абітурієнтів (навіть наявність грошей не є гарантією вступу). Хоча практично в усіх ВНЗ на сьогодні вчаться як бюджетники, так і контрактники (останні становлять від 5 до 50% загальної кількості студентів), всі вони складають однакові екзамени та тести.

Незважаючи на окреслені позитивні моменти, вітчизняні дипломи поки що не визнаються західними роботодавцями. Хоча останнім часом запроваджуються досить успішні перетворення та інновації, які наближають українські дипломи до вимог ринку та західних стандартів: поповнюється перелік можливих спеціалізацій, здійснено перехід до схеми “молодший спеціаліст-бакалавр-спеціаліст-магістр“.

Серед основних недоліків державної освіти – корумпованість, формальність освіти (наприклад, в багатьох регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без спеціальних іспитів), а також відтік кваліфікованих фахівців через низький рівень оплати їх праці.

Сьогодні досить швидкими темпами ринок вищої освіти поповнюється приватними інститутами.

Серед основних проблем, що вони мають подолати:

недовіра щодо рівня одержаної освіти, оскільки тут фактично конкурс починається і закінчується підписами в контракті;

майже всі викладачі працюють у таких ВНЗ за сумісництвом, а відтак – не має зацікавленості викладача у використанні своїх авторських розробок;

матеріально-технічна база, навіть за умов фінансових вливань абітурієнтів, не вибудовується за такий короткий термін; і нарешті – недержавні ВНЗ з’явились не так давно (трохи більше десяти років), і в них ще просто не було часу та можливості зарекомендувати себе.

Хоча слід зазначити, що приватні ВНЗ поступово починають конкурувати з державними “старожилами“. Найкращий приклад – вихід Міжрегіональної академії управління персоналом на 17 місце в рейтингу ВНЗ України. Факторами, що дозволили створити “ім’я“ цього вищого навчального закладу є серед іншого орієнтованість на потреби та вимоги ринку (спеціалізації, які пропонують приватні ВНЗ, - ті, що користуються найбільшим попитом на ринку праці), а також будування навчальних програм за західними зразками.

Між іншим, надаючи перевагу державному диплому перед приватним, роботодавці все ж таки зазначають, що приватні навчальні заклади ідеально відповідають для отримання другої вищої освіти або ж перекваліфікації.

Зрозуміло, що протягом ще певного проміжку часу приватні ВНЗ не зможуть скласти жорсткої конкуренції державній системі освіти. Проте якщо фінансування державних закладів вищої освіти не покращиться, то ситуація може досить різко змінитися.

Щодо конкурентно спроможності української освіти на світовому ринку освітніх послуг, то безумовною є її цінова привабливість. Окрім того, що освіта в нас досить дешева за європейськими мірками, вартість життя в Україні також є доступною.

Наприклад, навчання у приватному університеті Швейцарії коштує 20000-25000 USD на рік, а навіть досить скромне студентське життя потребує, як мінімум 1000-1500 USD. Тобто вартість одного року навчання у Швейцарії дорівнює приблизно двом повним дипломам про вищу освіту в найпрестижніших ВНЗ України. Навіть, скажімо у привабливій останнім часом для наших студентів Чехії (вартість скромного життя становить близько 120 USD на місяць, що приблизно співвідноситься з аналогічними цифрами стосовно України) рік навчання на медичному факультеті Карлова університету коштуватиме в 10 раз дорожче за аналогічний рік в українському медичному Університеті.

Проте є суттєвий недолік навіть найкращих з наших закладів освіти – наші стандарти освіти не співвідносяться з європейськими, і нерідко – і навпаки: західна освіта не визнається нашими роботодавцями, а це знижує конкурентну привабливість українських закладів в галузі вищої освіти.

Бізнес-школи. На ринк освітніх послуг бізнес-освіта представлена від початку 90-х років. Бізнес-школи – навчальні заклади, що пропонують освітні програми в галузі бізнес-адміністрування, організації та управління виробництвом у всіх сферах діяльності. Навчальні програми таких шкіл спрямовані на практичні аспекти управління і майже не концентрують уваги на теоретичних знаннях.

Порівняно з традиційною західною освітою в цій галузі, наші бізнес-школи мають свої переваги та недоліки.

По-перше, вартість програми МВА в Україні майже втри рази нижча порівняно з західною. Окрім того поки-що ні одна західна бізнес-школа не навчить робити бізнес “по-українські“ краще, ніж це пропонують гравці локального ринку.

Зараз в Україні досить широка пропозиція бізнес-освіти, різноманітних авторських програм та тренінгів. Проте, ступінь МВА в її класичному (максимально наближеному до західних стандартів і національних особливостей) варіанті надають Міжнародний інститут менеджменту (МІМ), “Києво-Могилянська бізнес-школа“ (КМБС), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ), Дніпропетровська академія бізнесу і права (ДАУБП).

Серед основних недоліків українських програм МВА невизнання їх дипломів не лише за межами України, але й всередині країни. В Україні неможливо акредитувати МВА-програму в Державній акредитаційній комісії, оскільки її немає в держреєстрі освітніх програм. Як альтернативу пропонують проект дистанційної бізнес-освіти (розроблено Київським інститутом інвестиційного менеджменту та германським Інститутом міжнародних відносин), що буде акредитована у європейській Фундації з акредитування програм міжнародного бізнес-адміністрування (FIBAA). Варто, з’ясувати особливості дистанційної форми навчання, визначити переваги та недоліки.

Дистанційне навчання

Дистанційне навчання – така форма організації освітнього процесу при якій основною є самостійна робота людини, що навчається. Це дозволяє навчатися в зручний для студента час та віддаленому від викладача місці. Такий тип навчання надає можливість отримати освіту широкому колу людей, які мають обмеження щодо того щоб вчитися очно.

ДН широко застосовують у світовій системі освіти. Центри ДН є при всіх університетах США, Західної Європи. Підключення Центрів до світової комп’ютерної мережі дозволяє створювати віртуальні класи для студентів. Що знаходяться в різних країнах. Глобальна мережа Інтернет є інтегральним засобом широкого використання ДН.

Тобто основною проблемою такої форми навчання в Україні за умов не досить активного використання ресурсів Інтернет (особливо по регіонах) є складність з отриманням інформації.

Пропозиції до розв’язання проблеми:

Реформи у фінансуванні освіти.

Наближення до європейських стандартів освіти.

Вдосконалення законодавчої бази.

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив. Я вважаю, що розпочинати певні вдосконалення, звичайно, потрібно на ентузіазмі, проте підкріпленому матеріально. Важливим джерелом забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

В системі дошкільного дитячого виховання це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. При цьому плата за утримання дітей в дошкільних закладах вираховується із сукупного доходу сім’ї і не підлягає оподаткуванню. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім’ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах.

Загальна середня освіта фінансується державою і одночасно використовує усі можливості недержавного сектору. Доходи батьків, спрямовані на оплату навчання у приватних школах, гімназіях, ліцеях, тощо як і спонсорські внески суб’єктів комерційної діяльності, звільняються від оподаткування. Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає.

Професійно-технічна освіта переорієнтується на виконання замовлень конкретних суб’єктів господарювання і фінансується за рахунок їх коштів.

Вища освіта фінансується виходячи як із суспільних, так і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. Індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання, у тому числі впровадження оплати за рахунок державних безвідсоткових кредитів під отримання освіти.

Важливою передумовою конкурентно спроможності національної системи освіти є традиція ґрунтовної та якісної освіти. На сьогодні важливим є наблизити українську освіту до міжнародних стандартів, збагативши її практичними аспектами, насамперед, через зрозумілу та прозору систему державної акредитації.

Звичайно, все вище зазначене має бути правомірним, а відтак – потрібні нові розробки в законодавстві стосовно галузі освітніх послуг.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями. Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать:

Міністерство освіти і науки України;

Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;

Вища атестаційна комісія України;

Державна акредитаційна комісія.

Ці установи здійснюють керівництво у сфері освіти, беруть участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляють програми розвитку освіти, державні стандарти; забезпечують зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до їх компетенції; проводять акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видають їм ліцензії, сертифікати; організовують атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

всеукраїнський з'їзд працівників освіти;

загальні збори колективу навчального закладу;

районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників;

з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

В Україні діють також інші неурядові організації з залученням іноземного капіталу. Серед найвідоміших міжнародний фонд “Відродження“ (частина мережі фондів Сороса), British Counsil, Французький культурний центр. Всі вони є міжнародними благодійними організаціями, що фінансують проекти, які сприяють національному відродженню та демократизації освіти, підтримують різноманітні програми, надають гранти.

Необхідні ресурси та умови. Український ринок освітніх послуг має всі передумови для розвитку, але обов’язковою умовою є реформи у фінансуванні освіти. Насамперед, за рахунок розвитку приватної освіти, а також залучення кредитів для навчання, створення та функціонування спеціальних накопичувальних та страхових фондів.

Наш викладацький склад є досить кваліфікованим, проте без матеріальних стимулів, нормальної матеріально-технічної бази, доступу до інформаційних ресурсів та забезпечення учбовою літературою, спостерігатимемо відтік талановитих викладачів за кордон, або ж зростання рівня корумпованості, а відтак – диплом перетвориться з показника рівня освіти на показник рівня доходів.

Зміни та реформи мають бути про декларовані урядом та бути законодавчо закріпленими.

Висновки. Підсумовуючи огляд ринку освітніх послуг в Україні, слід зазначити, що конкуренція на цьому ринку досить значна. Що ж стосується конкурентноздатності, то є підстави говорити про неї у регіональному масштабі (принаймні в певних галузях освіти), та передумови її формування в глобальному масштабі. Серед іншого це інноваційні та висококваліфіковані вчителі та викладачі, поєднані з традиціями ґрунтовної теоретичної освіти.

Проте є деякі аспекти, що потребують нагальної уваги: реформи у фінансуванні та менеджменті освіти. Вживаючи вираз “ринок освітніх послуг“, слід розуміти, що якщо початкова та базова середня освіта є обов’язковими, то вища та післядипломна освіта є конкурсними, а в Україні зараз виникає реальна загроза знецінення диплому, перетворення його на папірець, що купується та продається.


See also:
Разное
Похожие записи
  • Финансовое тема 1
    Банковский кредит в системе кредитных отношений: понятие и принципы Деньги, как и...
  • Фінанси акціонерних товариств тема 1
    Тема 1 Сутність та призначення корпоративних фінансів Поняття корпоративних фінансів  Корпоративні фінанси (Corporate Finance)...
  • фінанси тема 1-2
    Тема 1 Фінанси це система відносин з приводу розподілу та перерозподілу створеного...

Комментарии закрыты.