Опис навчального проекту

20 Февраль 2014 →

Науково-дослідницький

проект на тему:

"Діти

Великої вітчизняної війни"

Опис навчального проекту

Назва проекту:«Діти Великої вітчизняної війни».

Обгрунтування вибору проблеми.

В наш час досить модно і перспективно займатися проектною діяльністю. Проект – це розвивальний метод навчання дітей історії.

Сама ідея проекту виникла після зустрічі учнів школи із односельчанами, які пережили страхіття Великої вітчизняної війни та перегляду документального фільму «Діти війни. Останні свідки.».

Мені по-особливому захотілось самій і вдалося запалити іскру дерзання у дітей, щоб скласти власний проект, щоб дослідити життя дітей у Велику вітчизняну війну, з’ясувати на правовому рівні ставлення до «дітей війни» у нашій державі в нинішній час, опрацювати публікації в пресі та дослідити в літературі , як висвітлено дану тему. Також хочеться згадати наших односельчан, які вижили у цій страшній війні та подякувати їм за наше мирне життя.

Дітей найбільше цікавили питання: як жили діти у війну? Чи навчалися? Як переносили труднощі? Що відчували, коли чули гарматний грім і вибухи бомб?

Ми плануємо презентувати проект у нашій власній школі та в межах шкільного округу.

Мета проекту

Над проектом діти працювали в групах: «Краєзнавці», «Історики-літератори», «Правознавці». В ході роботи над проектом учні дослідили життя дітей у Велику вітчизняну війну (як жили, чим займалися, чи навчалися, як переносили труднощі війни), з’ясували на правовому рівні ставлення до «дітей війни» у нашій державі та дослідили, як в публікаціях та літературі висвітлено тему «Діти війни».

Завдання проекту.

Працюючи наполегливо учні ставлять завдання:

Зібрати папку «Нормативно-правова база з питання «Діти війни»».

( Міжнародні документи та Закони України з даного питання).

2.Зібрати матеріали для книги «Діти війни.Старосинявщина».

3.Написати науково-дослідницьку роботу «Доля дітей у Велику вітчизняну війну».

4.Написати листи ветеранам, дітям війни з подякою.

5. Виступити з ініціативою співпрацювати з владними структурами, громадськими організаціями, ЗМІ, допомагаючи людям, які мають статус «діти війни».

Завдяки творчому підходу вдалося наблизити дані матеріали до кожного учня, виробити диференційовані завдання та зацікавити учнів до самостійної роботи. А результатом роботи стане, сподіваємось, успішна презентація, де кожен учень відчуватиме себе необхідною частинкою цілого колективу.

Все це сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, посилює їх відповідальність за доручену справу, розвиває почуття власної гідності і викликає потребу у самонавчанні.

Вважаю, що працюючи над проектом, мені вдалося згуртувати учнів, вселити в них віру в себе і впевненість у власних силах, а ще, я переконана, що кожен учень отримав безмежний заряд енергії і бажання працювати над самовдосконаленням. Так, дійсно, нелегко було і мені, адже треба було виробити завдання, врахувати індивідуальні особливості кожної дитини, опрацювати велику кількість методичної, науково-популярної літератури, ознайомитись із безліччю електронних матеріалів, але справа вартувала цього. Мені приємно було відчути себе керівником проекту, а учням – його учасниками і виконавцями. Ми сподіваємось на приємні відгуки дирекції школи, працівників будинку творчості школярів, батьків та й власне самих учнів про отриману радість від виконаної роботи, успішну презентацію проекту.

Всім нам сподобалося працювати разом і бачити результати своєї роботи. Ми віримо, що обов’язково принесемо користь рідній державі і станемо учасниками інтегрованого процесу в європейське і світове співтовариство.

Характеристика проекту

Під час реалізації проекту використовувалися знання з історії, правознавства, української мови та літератури, інформатики, музики, образотворчого мистецтва.

В роботі над проектом брали участь учні 9 та 11 класу, віком 15-17 років.

За кінцевим результатом проект є практико-орієнтованим.

За змістом: міжпредметний.

За кількістю учасників: груповий.

За тривалістю:довготривалий.

За ступенем самостійності:частково-пошуковий та дослідний.

За характером контактів: внутрішній.

База реалізації проекту: Адампільська ЗОШ І-ІІІ ст.

Термін реалізації проекту: початок: вересень 2012року, закінчення: березень 2013 року.

Прогнозований результат:

1. Підвищення результативності навчання з історії та правознавства.

2.Посилення мотивації до навчально-пізнавальної діяльності з історії. 3.Розвиток креативного мислення учнів.

4. Збір пакету матеріалів з теми «Діти Великої вітчизняної війни».

16. Ресурси: людські: наявність кваліфікованих вчителів, методиста районного методкабінету, психолога, спеціаліста з комп’ютерних технологій; матеріально-технологічні: комп’ютер, ксерокс, папір, дидактичні посібники; інформаційні: доступ до Інтернету, доступ до архіву області, можливість брати участь в районних семінарах, відвідування бібліотек.

17. Потреби: доступ до принтера, ксерокс ний папір, папки з файлами.

18. Керівник проекту:Красноступ Майя Миколаївна – вчитель історії Адампільської ЗОШ І-ІІІ ст.

Звіт краєзнавців.

Про події минулих років ми знаємо із книг і фільмів.

На жаль, залишається все менше і менше серед нас тих, хто приніс Перемогу нашій державі в 1945 році.

Але, задумавшись, я в одну мить зрозуміла, що поряд зі мною живуть люди, що бачили війну своїми очима. Вони її пережили. Не дивлячись на те, що були дуже малі, щоб держати зброю, вони теж причетні до Перемоги. Саме вони, діти війни, ставши дорослими, відстоювали мир, відбудовували зруйновані міста і села. Їх імена не знайдемо у підручниках, мало з них нагороджено орденами і медалями. Але вони віддали своє дитинство за те. Що маємо ми зараз. За те, що в нас є майбутнє.

Коли ми готували проект, багато дітей війни, нині немолоді чоловіки та жінки, зі сльозами на очах відмовлялися давати інтерв’ю — настільки важко було їм згадувати минуле. «У кожного з нас своя воєнна доля, але подвиг спільний – це подвиг всього нашого покоління. Ми – діти війни, дитинство котрих закінчилось 22 червня 1941 року», - говорять зараз наші ветерани Великої вітчизняної війни.

Якось так склалося, що згадуючи жахи війни, ми говоримо про вбитих солдатів, військовополонених, про знищення мирних громадян. Але можна ж і виділити ще одну категорію безвинно постраждалих у війні – це діти.

Сьогодні ми спробуємо із скалочок пам’яті побачити іншу війну, війну, яку бачила маленька людина, дитина війни.

Діти воювали , як дорослі , на фронтах, в партизанських загонах, в тилу. Їх забирали на роботи в Німеччину та концтабори. Вони мали нагороди, носили військовий одяг.

Нас знову пам’ять повертає у війну.

На фронтах війни загинули 1837 чоловік із нашої Старосинявщини. В тому числі із нашого села 121 чоловік.

Серед них були діти, які попали на фронт. Вони ставали справжніми патріотами. Хлопчики і дівчатка йшли на фронт у військові частини, ставали синами і доньками полків. Вони були розвідниками і зв’язківцями, сестрами милосердя і підривниками.

Я хочу згадати Сосняка Сергія Федоровича, який 17-річним юнаком попав на фронт. З боями дійшов до Берліна і має грамоту учасника взяття Берліна.

Потрапили наші земляки і в концтабори смерті.

Серед них:

Іванцов Олексій Стратонович, якому було 16 років;

Фасолько Дмитро Каленикович, якому виповнилось лише 16 років.

Про бідування Фасолька Д. К. згадує його дружина Марія Іванівна( зачитати).

Зверніть увагу на архівний документ:

Газета «Український голос» від 16 ересня 1942 року писала:

«Велика Німеччина вирішила допомогти українському населенню. У Німеччині є праця і хліб для багатьох. Житло там не руйноване і в доброму стані. Створені умови для санітарії і гігієни, а ще для виховання молодого покоління».

Так, фашисти вирішили вивозити до Німеччини нашу молодь, серед них було багато дітей.

Документи свідчать, що 8 осіб були насильно вивезені до Німеччини і там, на чужій землі знайшли вічний спокій.

Серед них діти:

Іванцова Олена Іванівна (16 років)

Ярославська Олена Михайлівна (16 років)

Радзіховстка Марія Домініківна (17 років)

Ми зібрали спогади наших односельців. Багато їх було вивезено до Німеччини.

Серед них був 17-річний юнак Осипчук Іван Антонович. Ось що він розповідає: (зачитати) З сумом і з болем неодноразово згадував і розповідав своїм дітям і онукам про пережите страхіття поневірянь на каторжних роботах в Німеччині колишній завуч нашої школи Осипчук Антон Іванович .

24 червня 1942 року в 17-річному віці його насильно вивезли на примусові роботи до чужої ворожої країни . Зібравши всіх на спеціальному пункті, німці погрузили молодих людей в товарні вагони і відправили в далеку подорож .Їхали довго . Нарешті прибули в Германію .

І ось слухаємо продовження розповіді :

«Нас привезли до німецького міста Дюлькен . Там я попав працювати на завод Тоннар , де виробляли зброю та снаряди . Я вирішив , що не буду допомагати німцям виробляти снаряди , які потім будуть вбивати наших людей на фронтах війни . Надумав кальцієвою содою роз’ятрити рану на нозі Рана весь час слизилася і мене забрали в лазарет . Там лікували , але я знову посипав рану і вона ніяк не заживала . Час проходив , але одного разу я почув , що ногу хочуть відрізати , оскільки вилікувати ніяк не вдавалося . Тоді я перестав посипати рану содою і вона зажила . Мене відправили знову на завод . На заводі я зіпсував станка , на якому виробляли зброю і мене вирішили повісити . Було зрозуміло , що треба тікати . Ще з двома товаришами вночі ми втекли з заводу . Це була зима . Ми довго йшли пішки, змерзли , були дуже голодні . В полі ми побачили кагати з бруквою .Вона була мерзла , але ми її їли . Кілька ночей ми ночували біля кагатів з бруквою.

Одного разу до кагатів приїхав якийсь чоловік . Це був німець – хазяїн цих кагатів. Він забрав нас до себе працювати за їжу . Ми в цього німця працювали по господарству. Жінка в нього була дуже добра , а він знущався над нами . Ми втекли від нього . Попали на мармеладну фабрику. Я тут пропрацював аж до визволення нас американцями в березні 1945 року .»

Ще хотіла б зачитати спогади Шевчука Степана Тихоновича, на той час йому виповнилось 17 років( зачитати).

У 1942 році молодь реєстрували для відправки у Німеччину на примусові роботи. Потрапив туди і наш земляк, сімнадцятирічний юнак, Степан Тихонович Шевчук. Спочатку думав затаїтися, утекти, але дехто, зі «знаючих», порадив, що не варто цього робити, бо замість нього заберуть його батька. А у них ще четверо дітей. Згодився… І поїхали вони підводами, під охороною поліцаїв до Староконстянтинова. А там, у товарних вагонах, - на Німеччину. Потрапив Степан Тихонович спочатку у місто Бранденбург, пізніше - у Вайсенфельс. Працював у шахті. Було вкрай важко. Молодий, без досвіду, перші дні переносив труби для відводу воду. Вони чугунці, по п’ять метрів, до невимовності важкі. Піднімали на плечі дванадцять чоловік, а нести заставляли лише вшістьох. Всі, хто працював, постійно не доїдали, були вже замучені і працею, і приниженням, а тому такі сірі, одноманітні будні не могли пройти безслідно…

Велике враження на дітей справила окупація.

Ми опитали багато наших односельців і зрозуміли, що діти в тилу замінили дорослих, які пішли на фронт.

Ось, що згадує Вітомський Цезар Феліксович, 1924 р.н. ( зачитати)

« Мені було 17 років як почалася Велика Вітчизняна війна. На той час я працював в колгоспі на конюшні. Там і дізнався від старших товаришів про її початок. В липні 1941 року ввечері німці зайшли в наше село Адампіль. Перше, що вони зробили – почали палити хати. Люди з переляку ховалися по льохах, а німці господарювали як хотіли. Відкривали самі хати, ловили птицю…Пам’ятаю, коли підійшов до свого дому, то побачив таку картину. І в нашій хаті і в сусідніх німці-командири спали по хатах, а рядові солдати стелили солому на подвір’ях і так відпочивали. На другий день нагнали полонених солдат Червоної Армії і з ними пішли далі, забравши коней з колгоспної ферми. Мені було дуже шкода свого улюбленого коня, адже я тільки приручив його до себе і виконував доручення правління колгоспу, а тут коня забирають німці. Я придумав, що заховаю його в себе вдома в хліві, кінь був дуже послушний і звуків не подавав. Так я і зробив. Німець побачив і вийнявши пістолет, направив його на мене. Я перелякався і відійшов до дверей. І зрозуміло, коня забрали…».

Також нам розказала про поневіряння у роки війни Кухта Роза Трохимівна, 1930 р.н. (зачитати)

Ми маємо спогади Левчук Параски Власівни, мами нашої вчительки, яка 12-річною дитиною бачила весь жах розправи німців над жителями Сьомаків.

Я народилась і виросла в селі Щербані. Коли почалася війна, мені минуло 12 років. Добре пам’ятаю, як голосили мама, бо найстарший брат Григорій служив в армії, тобто уже був на фронті. 22 червня в другій половині дня по нашій вулиці проїхала колона озброєних кулеметами й автоматами німецьких мотоциклістів. А через кілька днів німці і поліцаї почали встановлювати свої порядки. Моїх старших сестер забрали в Німеччину на примусові роботи. В нашій хаті поселився офіцер-есесівець і його денщик. Поводились, як у себе вдома. Закололи нашу велику свиню, перетопили все і відправили у Німеччину. Залишили лише шкіру, з якої мама здерли трішки сала.

Ми зрозуміли, що діти війни – це останні свідки тих подій.

Нехай чистим буде небо над землею,

Нехай життю і миру радіють люди!

А Вас, хто поряд був з війною,

Ми пам’ятаєм, бережем і любим!

Вічна пам’ять всім, хто загинув!

Ми будемо пам’ятати.

Не допустимо війни!

Ми виступаємо з пропозицією підготувати зустріч учнів всієї школи з жителями наших сіл, що пережили війну.

А також написати листи ветеранам , дітям війни із подякою за мирне життя.

Підготовлений лист я хочу зачитати.

Звіт правознавців

Діти війни.Велику Перемогу вони теж зустрічають з болем в серці і сльозами на очах. Як і ветеранам, їм не з чуток відомі голод, холод і всі жахи фашистської окупації. Більшість із них також здобували перемогу, цілодобово працюючи в колгоспах, на заводах і фабриках, а потім - відбудовуючи післявоєнні руїни. На жаль, держава досі не оцінила їхні заслуги. Діти війни не бачили щасливого дитинства , але вони заслужили гідну старість і мають відчути турботу держави.

В Конституції України закладено : « В Україні пропаганда війни забороняється»( СТ. 28, 29, 30).

Кого ж можна вважати «дитиною війни»?

Працюючи над Законодавством України, ми встановили, що є Закон України, який визначає поняття “діти війни” – це особа, яка є громадянином України і якій на час закінчення (2 вересня 1945 р.) Другої світової війни було менше 18 років.

Сьогодні в Україні живе більше п'яти мільйонів дітей війни, які народилися з 1927 по 1945 роки. Лише небагатьох з них держава згадувала хіба що як дітей-героїв війни, мільйони ж людей, чиє дитинство обпалила війна, забуті і, доживши до поважного віку, ставали звичайними пенсіонерами без пільг і надбавок до пенсій. Чи справедливо це?

Депутати Верховної Ради України розробили законопроект «Про соціальний захист дітей війни», який був успішно прийнятий Верховною Радою в 2004 році і набув чинності з січня 2006 року. У законі автори передбачили для дітей війни безкоштовний проїзд у міському і приміському транспорті, 25-процентну пільгову знижку при оплаті комунальних рахунків за газ і електроенергію, першочергове відведення земельних ділянок тощо. Крім того, дітям війни до пенсії, щомісячного довічного грошового утримання або державної соціальної допомоги, яка видається замість пенсії, належало доплачувати 30-процентну надбавку від мінімальної пенсії за віком.

В нашій державі прийнятий Закон України « Про соціальний захист дітей війни» від 20 грудня 2005 року.Зміни внесені : 2006 року, 2007 року, 2008 року, 2010 року.Цей закон установляє правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

У серпні 2007 року члени Кабінету Міністрів , досягли домовленості про виділення з бюджету 3,5 млрд. грн. для забезпечення виплат дітям війни в першому півріччі 2008 року, а з другого півріччя - в повному обсязі.

Закон “Про соціальний захист дітей війни” визначає:

Ст. 5. Пільги дітям війни.

Ст. 6. Державна соціальна підтримка дітей війни.

Ст. 8. Громадські організації та інші об’єднання дітей війни.

Для прийому документів, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” необхідні наступні документи:

1.Пенсійне посвідчення або правка з управління соціального (ксерокопія);

2.Довідка з Жеку про склад сім’ї (ксерокопія);

3.Індифікаційний номер (ксерокопія);

4.Книжка про надання комунальних послуг.

Ми з’ясували, у нашій державі навіть є організація, що дбає про захист дітей війни. Покоління обпалене війною об’єдналось в єдину громадську організацію «Захист дітей війни».

За їх ініціативою сьогодні державі пред’явлено сотні тисяч судових позовів з вимогою виконання закону в повній мірі , головне забезпечити добавки до пенсії 30% від мінімальної пенсії , що становить 49,8 гривні щомісячно .

Також ми дослідили міжнародно-правовий захист дітей.

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації «Міжнародний союз порятунку дітей» прийняла декларацію з п’яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п’ятою Асамблеєю Ліги Націй.

1948рік - Генеральна Асамблея ООН ухвалила дещо розширену версію тексту Женевської декларації.

Додатковий протокол 1977 р.

до Женевських конвенцій 1946 р.

Ст.77.1

Сторони, що перебувають у конфлікті вживають практично всіх можливих заходів для того,щоб діти,які не досягли 15-річного віку,не брали безпосередньої участі у воєнних діях,зокрема сторони утримуються від вербування їх до своїх збройних сил.

Ми знайшли Міжнародно- правові документи, спрямовані на забезпечення захисту прав дітей і молоді:

1985р.- Правила для здійснення правосуддя щодо дітей та молоді;

1985р.- Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі.

1990р.- Всесвітня декларація про забезпечення виживання захисту та розвитку дітей.

Центральне місце посідає Конвенція ООН про права дитини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989року

і ратифікована Верховною Радою УРСР 27 лютого 1991 року.

У ній йдеться:

Ст.1 “Дитиною є кожна людська істота, яка не досягла 18-річного віку.”

Ст.3 “В усіх діях по відношенню до дітей … , першочергова увага приділяється найліпшому забезпеченню інтересів дитини.”

Ст.6 “Кожна дитина має невід’ємне право на життя. “

Ст. 34,35. Документи розцінюють комерційну експлуатацію дітей і підлітків як злочин.

1959рік Генеральна Асамблея ООН прийняла нову Декларацію прав дитини, яка містить десять основних принципів добробуту і захисту дитини.

Зачитаю перших п’ять:

1.Дитині повинно належати право на здорове зростання і розвиток.

2.Дитина має право на належне харчування.

3.Дитина має право на житло.

4.Дитина має право на розваги.

5.Дитина має право на медичне обслуговування.

Конвенція ООН про права дитини говорить:

Ст.38.2.

Держави – учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того,аби особи,що не досягли 15-річного віку ,не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

Факультативний протокол

до Конвенції про права дитини

від 25 травня 2000 р.

Ст.2.

Держави – учасники забезпечують аби особи,що не досягли 18-річного віку,не підлягали обов’язковому призову до збройних сил.

Ст.3.1.

Держави – учасники підвищують мінімальний вік добровільного призову осіб в їх національні збройні сили порівняно з віком , вказаним у пункті 3 статті 38 Конвенції про права дитини,враховуючи принципи ,що містяться в цій статті,і визнаючи,що, відповідно до Конвенції,особи,які не досягли 18 років ,мають право на особливий захист.

В Інтернеті ми знайшли відомості,що Міжнародний Комітет Червоного Хреста провів опитування громадської думки в 16 країнах(12 з них нещодавно пережили збройний конфлікт)

Ставилось питання :

Яким має бути мінімальний вік учасника військових дій?

Більшість людей відповіли, що це має бути вік віл 18 до 21 року.

Мінімальний вік солдата визначений у міжнародному Гуманітарному праві 15 років .

Навіть формально сьогодні в ХХI ст. не існує міжнародного закону ,що карає тих , хто заганяє дітей до лав війська . А там вони здебільшого гинуть,або перетворюються на калік – фізичних і моральних.

У багатьох країнах наявність солдатів – правило , а не окремі факти.

Ми дослідили, що у нинішній час використання дітей в збройних конфліктах у світі не є поодиноким. Солдати у віці 18 р. служать у армії і навіть беруть участь у збройних конфліктах у Великобританії. Недержавні збройні формування,особливо в Чечні ,широко використовують дітей –

солдатів Росії. У Іраку 1991 р. створена організація “ Левенята Саддама“, до якої входять десятки тисяч дітей віком 10 – 15 р. Опозиційні сили

Узбекистану широко використовували і використовують неповнолітніх . Грузія: є свідчення, що діти брали участь у бойових діях під час військового конфлікту в Абхазії.

Попри заборони ,що містяться в міжнародному праві,діти все ще беруть участь у військових діях і залишаються безвинними жертвами збройних конфліктів.

Сьогодні у збройних конфліктах беруть участь близько 300 тис. дітей у 30 державах. Їх середній вік -12 років . Проте в Уганді був виявлений п’ятирічний солдат,а в Колумбії – 7-річний член терористичної організації.

Згідно зі звітом міжнародної “ Коаліції щодо заборони використання дітей – солдатів ” (від 14.02.2002 р.),на території колишнього СРСР зафіксовані випадки участі дітей – солдатів у конфліктах у Чечні,Дагестані,Нагірному Карабаху,Грузії,республіках Середньої Азії.

Крім того,існують свідчення того,що дітей колишнього СРСР залучали для війн в інших “ гарячих точках “ – у Курдистані й Афганістані.

Діти війни – це страшне словосполучення, що досі викликає жах.

Але чи можна цими словами описати весь біль і жах, який перенесли ці люди.

Все, що ми можемо зробити для них – це підтримка, любов і повага – те, чого так не вистачало цим людям в дитинстві.

Нехай наших дітей ми бачимо тільки в квітах…

а не в сльозах і крові…

Я радію з того, що моя Україна – мирна країна. Тут не проливають кров. І я сподіваюся, що ми збережемо добросусідські відносини назавжди.

Хай спасенною буде наша Земля від війни!

Ми вас не залишемо одних.

Діти війни заслужили гідну старість і турботу держави!

Ми виступаємо з ініціативою співпрацювати з владними структурами, громадськими організаціями, ЗМІ, допомагаючи дітям війни.

Звіт істориків-літераторів

Діти війни… Скільки випало на їхню долю! Поневіряння, голод, холод. Втрата близьких і рідних. І все це вони змушені були витримати, перенести , всім переболіти, передчасно розлучившись із найкращою порою життя – дитинством.

Був мирний час, діти гралися, росли і не було у них турбот. Тато був поряд. І мама була поряд. В них було веселе дитинство. І вони не знали, що їх чекає. А чекала – війна! Сльози, горе, руїна, смерть та невинна кров. У війни не дитяче обличчя.

Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою?

На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю його покоління. Ми дослідили, що розповідь про дітей війни – його основна тема. Це твори: «Вогник у степу», «Климко».

Про дітей війни писав і Микола Вінграновський. У творі «Первінка» він описав життя 12-річного хлопчика в останній рік війни.

Тема війни завжди присутня у ліриці Ліни Костенко. Вона написала: «Коли почалася війна, мені було близько одинадцяти років. Ще дитиною я навчилась бачити чуже горе і страждання. Віна назавжди залишилася в пам’яті тих, хто її бачив.Мій перший вірш написаний в окопі».

Ми дослідили, що у регулярній Червоній армії під час віни діти не воювали, проте в багатьох підрозділах були так звані «сини полків». Це були в основному хлопчики, підібрані солдатами на дорогах віни.

Було багато піонерів-героїв, які за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями.

Це :

- Валя Котик, Герой Радянського Союзу, юний партизан-розвідник, родом із містечка Шепетівка Хмельницької області.

- росіянин Льоня Голіков, Герой Радянського Союзу.

- Зіна Портнова, радянська підпільниця, закатована фашистами, їй посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

- Вілор Чекмак,малий хлопчисько, який вступив у нерівний бій з фашистами та нагороджений посмертно медалями «За бойові заслуги» та «За оборону Севастополя».

- білорус Марат Казей, 15-річний розвідник, Герой Радянського Союзу (посмертно).

У Великій Радянській енциклопедії наведені такі відомості: бойовими орденами і медалями в 1941-1945 рр. відзначені подвиги понад 35 тис. піонерів.



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Следующая → | Последняя | Одной страницей


See also:
Новое
Похожие записи
  • Титльник и содержание
    Министерство образования Омской области БОУ ОО СПО «Омский колледж транспортного строительства» Специальность...
  • Теоретическое содержание
    Основные этапы развития литературно-критической мысли Девятнадцатый век В девятнадцатом веке литературоведение оформилось...
  • Теоретическое содержание (2)
    Тема 7. ПРОБЛЕМА РОДА И ЖАНРА В НАУКЕ О ЛИТЕРАТУРЕ*Большинство исследователей под...

Комментарии закрыты.