Тема материнства в поемі Тараса Шевченка

20 Февраль 2014 →

Тема материнства в поемі Тараса Шевченка «Наймичка»

Одним з найзворушливіших образів у шевченковій творчості, зокрема у великій книзі «Кобзар», є образ матері. Не можна поминути ті чуйні, ласкаві слова, якими наш безсмертний Шевченко ушанував матір, ту просту селянську жінку, яка своєю щирою ласкою тільки й загоювала страждання дітей серед неволі й злиднів. Сам він у дитинстві тільки й зазнав щастя, доки жива була його мати й своєю ласкою гріла й тішила чулого хлопчика. Але рано вмерла мати, й ті обставини, серед яких урвалося її життя, навіки вразили поета:

Там матір добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила...

Мабуть, Тарасова любов до власної неньки і пустила глибокі корені пошани і любові до її натруджених рук, зболеного серця, пошани до материнства.

Образи Шевченкових жінок-матерів багатостраждальні. Такими є Оксана з поеми «Слепая», Катерина і Марія з однойменних поем. Такою є Ганна з поеми «Наймичка».

Суворим був народний закон щодо збереження дівочої гідності. Молоді жінки з обрізаною косою, з вічним соромом, із безталанними вже від самого народження дітьми. Тому-то легенди, балади, перекази, пісні доносять до нас гіркоту їхнього материнства. Дуже часто ця тема звучить у творчості Шевченка.

У поемі «Наймичка» митець простежує, як склалася доля нещасної дівчини, позбавленої права на справжнє материнство, його серце сповнене глибокого жалю до цієї скривдженої жінки. Автор наголошує на щирому, безоглядному коханні героїні, яке не принесло їй щастя.

Ганна — сильна, вольова натура. Вона не втопилася, як Катерина, залишивши дитину. Повела себе по-іншому: зі сльозами і молитвами, попрощавшись із немовлям, підкинула незаконнонароджене дитя заможним бездітним людям.

Безталанна жінка не забула свою дитину, бо пішла наймичкою в дім, де залишила хлопчика.

Її любов з першого дня життя дитини не холоне протягом довгих літ й обгортає дитину серед усяких умов життя чулим, ласкавим почуттям:

Вона чує з тієї хати, Як дитина дише... В будень і в неділю Головоньку йому змиє.

Глибоко відчуваючи душевний біль матері, Шевченко розуміє материнські почуття. Серед праці тяжкої, щоденного клопоту мати й уночі почує, як дитина її ворухнеться:

І укрис, й перехрестить. Тихо заколише... Сама не доїсть і не доп'є, - Його нагодує.

Турбота про майбутнє сина сягала так далеко, що Ганна відхилила пропозицію бути матір'ю на весіллі. На її думку, мати на весіллі у її Марка не може бути наймичкою. Але скільки треба було бідній жінці сили волі, щоб не «видати» себе:

...тільки наймичка шептала: Мати, мати, мати!

Лише перед смертю наймичка відкрила синові таємницю:

Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати.

Трагізм образу матері в поемі Шевченка «Наймичка» був продиктований суворим моральним народним законом, за яким Ганна змушена соромитись свого материнства. Але водночас Шевченко підніс у поемі образ жінки-матері на найвищий п'єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральну красу і велич материнства, прекрасного за своєю суттю.




See also:
Для студента
Похожие записи

Комментарии закрыты.